"Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм"(біографія Довженка)

Допомогти учням осягнути трагічний життєвий та
творчий шлях письменника, його життєві принципи
через спогади, листи, біографічні твори;
удосконалювати навички роботи з різними джерела-
ми інформації;
вміння аналізувати факти, вчинки, міркування,
принципи митця;
давати оцінку життєвим та творчим явищам;
формувати навички дослідницько-пошукової роботи;
розвивати логічне мислення, усне зв’язне мовлення
учнів;
сприяти вихованню патріотичних почуттів учнів.

ТИП УРОКУ. Вивчення особи письменника.
Дослідницький проект

ЕПІГРАФ УРОКУ:
Я народився і жив для добра і любові
О. Довженко

ПЛАН УРОКУ

1. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності.

Олександр Петрович Довженко… Кому невідоме це славне ім’я сьогодні, але чи знаєте ви, що в цій постаті поєдналися не тільки визначний письменник і талановитий кінорежисер, але разом з тим і мудрий далекоглядний політик, великий патріот свого народу і син свого часу.
Кажуть, що життя подібне до книги, у якій доля пише світлі й темні сторінки. Отож перегорнемо деякі сторінки життя О. П. Довженка.

2. Об’єднання учнів у групи, розподіл завдань-досліджень.

І група «Дослідники»
«Свято босоногого дитинства» - дізнаються про дитячі роки митця.

ІІ група «Журналісти» - готуються до уявного інтерв’ю з письменником.

ІІІ група «Філософи» - аналізують умови формування світогляду.

ІV група « Літератори» - досліджують епістолярну спадщину .

V група «Художники-критики» - вивчають портрет письменника.

Захищаючи проект дослідження життєвого і творчого шляху О.П.Довженка, учні будуть:

- знати цікаві відомості про життя митця;
- уміти аналізувати, зіставляти і узагальнювати;
- цінувати творчість письменника;
- мати уяву про внесок Довженка у світову та українську духовну скарбницю.

Завдання для групи «Дослідники»

- Яким вам уявляється Олександр Петрович у дитинстві? Чому саме таким?
- Що свідчить про те, що він був людиною з тонкою душею?
- Які якості, риси характеру проявлялися у Довженка ще з дитинства?
- Доведіть, що майбутній митець мав багату творчу уяву?
- Поміркуйте, яку професію може мати людина, яка має тонку і полум’яну дущу?

Завдання для груп «Журналісти» і «Філософи»

Запитання для уявного інтерв’ю з письменником:

- Які риси переважають у вашому характері?
- Вчителювання не задовольнило ваш нестримний характер? Чи, можливо, душа прагнула до більшої активності?
- Скажіть, будь ласка, якби доля вирішила, що ви маєте бути архітектором, будівничим, чи Ви б «сперечалися» з нею?
- Чи є у Вас ідеї щодо реконструкції наших українських міст? Які?
- Чи правда той факт, що Вас було виключено з партії за втрату документів? Так чому ж ви повернулися до партії? Що спонукало до цього кроку?
- Вас не лякало те, що партія, бажаючи приховати багато фактів, які не повинні були знати люди, не дозволила б друкувати Ваші розробки?
- Як поставилося керівництво до написання Вами повісті «Україна в огні»?
- Чому Ви писали «реальні» твори? Вас не лякало, що не всі їх сприймуть?-
- Ви зреалізували себе як кінорежисер повністю чи запас енергії не скінчився?

Завдання для групи «Літератори»:

- прочитати листи до Варвари Довженко;
- прокоментувати їх;
- дослідити історію кохання Варвари та Олександра.

Завдання для групи «Художники-критики»

- Які ваші перші враження, коли ви побачили портрет О.П.Довженка?
- Чи співпадають риси характеру митця з рисами обличчя? Обґрунтуйте свою думку.
- Про що говорять очі Довженка?
- Чи могла така полум’яна особистість пасивно спостерігати за подіями, що відбуваються навколо?
- Ким би міг бути Довженко, якби не обрав кіномистецтво?

3. Робота в групах. Дослідження учнів.

4. Звіти груп. Підсумок.

- У яких сферах проявив себе письменник?
- Яким було його мистецьке кредо і життєве?
- Чому Шарль Форд, французький режисер, назвав Довженка «метеором, що промчав на обрії нашого безрадісного сторіччя»?
- Поясніть епіграф уроку.
- У чому драма Довженка-митця і Довженка-людини?

ВИСНОВКИ

У кіномистецтві Довженко зробив найбільше, кіномитцем він був, так би мовити природженим… Все життя поєднував у собі і художника, і письменника, і мислителя, і громадського діяча.
Олександр Петрович безперечно був непересічною особистістю. Усе життя поклав на олтар служіння українському народові, Україні та величному божеству – кіномистецтву. У його діях зустрічалися суперечливі факти, але картати за ті чи інші вчинки ми не маємо права. Перш за все потрібно знати особисті мотиви. що спонукали до цього кроку. Ми маємо пам’ятати про величезний внесок письменника в світову та українську духовну скарбницю. Його душа є криницею, з якої питимуть цілющу воду не тільки слов’яни… Довженку було важко у житті. Але він ніколи не відступав перед труднощами. Горів сам і запалював інших. Виростає нове покоління, виховане на вічному вогні полум’яної душі. У нього є добрий учитель і мудрий порадник – Олександр Петрович Довженко.

5. Оцінка своїх дій учнями.

- Чого ви навчилися разом з однокласниками?
- Якби вам довелося починати новий проект, що ви зробили б інакше?
- Яких умінь і навичок ви набули, працюючи над проектом?
- У чому полягають переваги роботи в команді?
- Що ви зробили добре?
- Як ви можете вдосконалити свої навички й уміння для вирішення проблем?

Дороги до Лесі

ТЕМА. Дороги до Лесі.

МЕТА. Пройти дорогами рідної для Лесі Звягельщини. Уявити ту
красу, ті пейзажі, ті рідні серцю місця. Побувати у будинку,
де народилася поетеса. Подихати тим повітрям, щоб
збагнути всю велич, красу, силу і мужність цієї дивовижної
жінки.
Удосконалювати навички роботи в групі, вміння система -
тизувати і узагальнювати, спостерігати і порівнювати.
Розвивати логічне мислення учнів, літературне мовлення.
Виховувати любов до рідного краю, гордість за видатних
доньок народу.

ТИП УРОКУ. Урок-подорож.

ОБЛАДНАННЯ. Науково-популярні книги.

ПЛАН ПОДОРОЖІ

1. Вступне слово про мету подорожі.
2. Ознайомлення з маршрутом.
3. Організація груп.
4. Презентація повідомлень учнями.
5. Підбиття підсумків.

1. Слово вчителя.
Особистість геніальної української письменниці, всесвітньо-
відомої культурної діячки Лесі Українки хвилює не одне покоління дослідників. А щоб переконатися , звідки черпала поетеса сили, шукаючи тих початків як витоків колосальної творчої енергії, маємо йти до Звягеля – він для неї так багато важив!

2. Отож 1 група вирушає до надслучанської землі,
2 група познайомиться із звягельським оточенням Лесі,
3 група побуває в хатині, де народилася письменниця,
4 група довідається про берегиню Лесиної оселі Віру Омелянівну Римську, завідувачку музею.

3. Організація груп.

4. Презентація повідомлень учнями.

1 група

«Любий мій Звягель»

Дуже древній Новоград-Волинський (колишній Звягель). Бачив він усього на своєму віку, знав не одне видатне ім’я, котре славу його множило.

Та з-поміж того найкращого, що мали в своїй історії, новоград-волинці виділяють ім’я геніальної жінки, співця досвітніх вогнів Лариси Петрівни Косач. Тут її колиска. Надслучанська земля напоїла її живою водою, відкрила чарівний світ поезії. Щодня наближаємося ми до її легендарного, чистого й ніжного образу : «Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм, - як казав Олесь Гончар, - живе в душі нашій Леся Українка».
І виринають у пам’яті зустрічі із Случчю та її краєвидами.
У Звягелі маленька вразлива душа перейнялася тими настроями, що їх називають передчуттями геніальної натури. Тут вона народилася – у невеликому будиночку міщанина Окружка над річкою Случ на вулиці Случанській.
Тут, у Соборній во ім’я Преображенія Господня церкві відбулося її хрещення і названо Ларисою. А день народження 13 лютого – те «13-е згадувалося завжди й тоді, коли сама Леся чи хтось інший говорив про те, яка вона невдачлива».
Коротким був звягельський відтинок Лесиного життя. «По правді признаюся, - читаємо в незакінченому автобіографічному творі «Спогади тітки Люсі»,- не спадало й на думку мені, що , може, я туди повік вже не вернуся,…що не вернуться більше мої найперші, наймиліші роки життя, що уплили вже вони злото-блакитним струмочком у прірву минулого. І вже не приплинуть ніколи назад…» Той звягельський час Леся і Михайло згадували як «щось найпрекрасніше» (за спогадами Ольги), «Любий Лесин Звягель» згадує й Олена Пчілка у вірші «Волинські спогади».
Спробуймо й ми, хоча б уявно, заглянути у той «злото-блакитний струмочок», з якого (насмілимося допустити) почнеться такий бурхливий потік Лесиної творчості. Чим був Звягель для дівчинки, що провела тут перших 8 з половиною років життя?
Звягель – це перше усвідомлення батька як щирого друга, котрий рано оцінив свою дочку як «найдорожчої ціни скарб», котрий «за все життя не поклав марної стеблинки поперек Лесиної дороги, а, навпаки, як тільки міг, промітав тую дорогу для неї». Саме він навчив Лесю декламувати, коли вона ще не вміла читати, і всіх до сліз проймала її декламація байки Л. Глібова «Ох кущику, я на чужині…»
«Любий Лесин Звягель» - це і «люба», «кохана» мамочка, яка навчила Лесю, коли їй було 4 рочки, складати букви, ретельно підбирала книжки для її першої лектури. Йшов 1876 – ий рік, коли Емським указом було поставлене грізне питання – чи жити чи згинути нашій нації, нашій культурі, нашій мові. Тим часом в затишній оселі Косачів діти читали Шевченка, Марка Вовчка, П. Куліша, Чубинського…Хтозна, може саме тоді Леся і сформувалася як творча читачка з власними науковими і літературними інтересами?..
Звягель – це перше пізнання народної мови, народної пісні, народного мистецтва. тихенька і зосереджена Леся все життя пам’ятала ті пісні, що співала в дитинстві зі своєю мамою та нянькою Мотрею Дяченко. «Я маю надзвичайну пам’ять на обличчя, місцевості, які бачила ще в дитячих літах» - таке цікаве зізнання знаходимо в листі Лесі до М.П.Драгоманова.
Обзиватимуться в Лесиній творчості слова, мотиви, образи, винесені з далеких дитячих літ, з рідної серцю Звягельщини.

2 група

Звягельське оточення Лесі

Звягельський перід свого життя Леся згадувала, як щось найпрекрасніше може тому, що тут вона була ще здорова. Поетеса згадувала з теплою любов’ю та глибоким сумом дівчинку
Броню Завадську, що мала ваду серця і через те ні бігати, ні якось жвавіше гратися не могла і дуже рано померла. Це було, здається, найперше велике горе в Лесиному житті, бо вона дуже любила Броню. Разом з Мішею Леся часто згадувала хлопців Завілейських. Найбільше вони любили найстаршого з них Зюню( Василь Дмитрович Завілейський). Він був їхній постійний товариш в забавах та взагалі в їхньому дитячому житті. Згадувала ще Леся, як вона вчила говорити молодшу за себе на чотири роки Наталку Вишинську ( Наталія Іванівна Вишинська, по чоловіку Гроздова) і, почавши чомусь зі слова «казан», не могла добитися ніяких успіхів у науці в своєї учениці».
Василь Дмитрович Завілевський був приятелем Лесі і Михайла. 31 березня 1890 року з Петербурга писав Лесі : «Христос Воскрес! Спасибі Вам, шановна Ларисо Петрівно, за Ваш ласкавий лист до мене». В листі далі йдеться про оцінку оповідання, написане Зюнею, яке він надіслав Лесі з правом різати і поправляти його. Повідомляє, що хоче займатися перекладами. Просить прислати список творів для перекладу. 26 листопада 1890 року В.Завілейський пише Лесі : «Дякую панні Ларисі, що кинула живе, щире українське слово в кацапщину, де його хіба тоді почують, як сам скажеш».
Сім’я Косачів приятелювала з прогресивними сім’ями того часу, зокрема з Пилипом Іринеєвичем Немоловським та родиною Вишинських-Сікорських. Олена Пчілка була хрещеною матір’ю доньки Вишинських Наталії. А її внучка Людмила В’ячеславівна Харламова вже у наш час подарувала музею два рушники.
Цікавою сторінкою в житті Косачів є дружні відносини з сім’єю Немоловського П. І., земського лікаря м. Житомира, який лікував Лесю. Він неодноразово приїздив у службових справах до Новограда-Волинського, не забував завітати до Косачів, а ті були частими гостями у лікаря.

3 група

Будиночок Косачів

Раннє дитинство Лесі пройшло у Звягелі. Тут вона з родиною жила недовго, але життєвий шлях її почався саме тут і був осяяний гарним родинним щастям та спокоєм, духом рідного краю та його природою…
Будиночок Косачів – простий і скромний, із невеликим веселим садом, - стояв над Случем. Було життєво тут. Внизу, під горою, хлюпотів млин. По крутій споришевій дорозі рипіли вози, запряжені волами, поряд них ішли статечні господарі, везучи мішки із зерном до млина. Обіч дороги, до річки, збігав рівчачок від веселого джерельця. Річка вдень сяяла сонячними перлами-хвильками і купала у воді вербові віти, а вночі гралась із зорями, гойдаючи їх на темній таємничій поверхні води.
За спогадами Романа Яковича Герасимчука, який проживав у хатині, де народилася Леся, в 1928 році в червні місяці з’явилась старенька жінка з онуками – хлопчиком і дівчинкою, назвала себе матір’ю Лесі Українки і попросила дозволу приходити до них 2-3 дні.
За чашкою чаю розповіла, що сама обрала цей будинок, з вікон якого відкривався чудовий пейзаж і річка та зелений гай поміщика Мезенцева.
Оглянувши приміщення, вона зупинилася в кімнаті, де була опочивальня, в якій стояв комод під вікном, по боках два ліжка, а збоку – гардеробна шафа. Олена Пчілка сказала, що такі меблі були і в них, що саме тут народилася Леся, і прожили вони в цій оселі 5 років. Сім’я почала прибавлятися, приміщення стало тіснуватим, тому переселилися на вулицю Завадську в просторий будинок Завадського, де прожили до переїзду в Луцьк.

4 група

Берегиня Лесиної оселі

Віра Омелянівна протягом 44 роки працює в музеї. Це одержима жінка настільки заглиблена у свою роботу, стільки любові й здоров’я віддала музею, пропаганді Лесиної творчості, що іноді, здається, сама стала схожою на Лесю.
Її мозок – ніби наукова скарбниця. У пам’яті тримає сотні імен, дат і подій. Подумати тільки! Десятки років з Лесею! Експонат до експоната, плеяда за плеядою, конференція за конференцією. А творчі вечори, а особисті листування з науковцями, родичами Лесі Українки. Хто знає, скільки треба енергії, здоров’я, творчої думки, аби усе це організувати. Науковою роботою, організацією зустрічей, свят займається сама Віра Омелянівна. І щороку прагне провести той чи інший захід по-новому.
А скільки їй телефонують, скільки шукають поради. Усім допоможе, усіх зустрічає, як справжня господиня. Її працю , працю завідувачки Лесиної оселі оцінено високим званням заслуженого працівника культури України, орденами княгині Ольги, «Звягель» та багатьма іншими відзнаками.
І якщо цікавлять листи, спогади, цікаві фотосвітлини, реліквії родини Косачів – усе покаже, усе знайде, усе пригадає, бо хоче, аби більше земляків полюбило Лесю, її творчість, котра робить людину кращою, одухотворенішою.

5. Підбиття підсумків.

Життєвий світ кожної людини, як і життєві дороги, кажуть, незбагненні. Але є в тій незбагненності миті, коли ясно відчуєш, пізнаєш самого себе і відчуєш себе частинкою свого народу.
Леся Українка…Своєю винятковістю і своєю звичайністю, своїм величним і гарним найменням вона нашому люду , українцям, і досі торує дорогу до самих себе: до мови, до родини, до рідної землі, до України. А коли ми пройшлись Лесиними стежками, то відчули дух рідної хатини, садочку, річки, пройнялися її думками, її болями.
У рік 135-річчя від дня народження нашої геніальної землячки шляхи всіх шанувальників рідного слова, шанувальників її творчості пролягають до древнього Звягеля – до Лесиної колиски.
Життя завжди в дорозі з минулого в майбутнє. І в цю дорогу кожен українець і мати-Україна беруть з собою живу рідну українську мову, дух і мелодія якої з нашої волинсько-поліської сторінки гріє словом Лесі Українки.

ЯКОЮ Ж БУЛА ЛЕСЯ (автопортрет «жінки з косачівського роду» за її листами).

ТЕМА. ЯКОЮ Ж БУЛА ЛЕСЯ (автопортрет «жінки з косачівського роду» за її
листами).
МЕТА. Аналізуючи епістолярну спадщину Лариси Петрівни Косач, пізнати її як
особистість, як людину.
Формувати вміння самостійно конструювати свої знання, вчитись орієнтуватися
в інформаційному просторі.
Активно розвивати критичне мислення.
Формувати загальнолюдські цінності.

ТИП УРОКУ. Урок-дослідження .

Х ІД У Р О К У

1. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ ПРОЕКТУ.

ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ.

З роками не згасає захоплення творчим подвигом, звитяжним життям найвидатнішої дочки рідного краю – Лесі Українки. Якщо скористатися відомою гетівською порадою, для розуміння поета варто побувати на його батьківщині. Щоб глибше пізнати людину як особистість, можна вдатися до спогадів про неї. Однак таке джерело навряд чи допоможе створити цілісний і справжній образ. Леся Українка , зокрема, писала :
«Ніколи найближчі друзі не знали мене всеї, та я думаю, що се так і буде завжди».
Найвірогідніша ж інформація – «з перших уст» - міститься хіба що в щоденниках і листах самого поета. Тому, шукаючи істинні характеристики Лесі Українки (як зовнішні, так і внутрішні) , ми вдамося до її епістолярних текстів. Щоправда, доречність, а головне - дозволеність такого вибору також не безсумнівна. Згадаймо певні перестороги й передусім відомі Лесині міркування:
«Взагалі я волію, щоб моє приватне життя, як життя взорової римської матрони, було «світові» невідоме, і справді здебільшого так воно й є [4,ХІІ;120].
« Я все-таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати…»[4, Х; 166].
І все ж таки обраний шлях видається виправданим, оскільки ми хочемо дізнатися, якою ж насправді була Леся Українка : що може бути правдивішим, ніж самохарактеристика! Автопортрет у Лесиних листах , позбавлений найменшої фальші й маскування, допоможе реконструювати її справжній, а не вигаданий чи бажаний образ.

2. ПЛАНУВАННЯ ПРОЕКТУ.
1) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;
2) установлення критеріїв оцінки результату і процесу;
3) учні об’єднуються в групи, формулюють завдання і виробляють план дій;
4) учитель коректує, пропонує ідеї, висуває пропозиції.

І група досліджує зовнішність Лесі.
ІІ група описує її внутрішній світ.
ІІІ група аналізує душевну «метеорологію».
ІV група вивчає «вічного мандрівника».
V група «спостерігає» за родинними генами.

3. ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ (спостереження, робота з літературою – опрацювання епістолярної спадщини поетеси).
4. АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЇ.


Учитель коректує, спостерігає, радить.

5. ЗАХИСТ ПРОЕКТІВ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТІВ.

І ГРУПА


Про власну зовнішність Леся пригадує принагідно, мимохіть і фрагментарно ( волосся моє попелясте…) ; « я дарма що біла…», здебільшого використовуючи прийом зіставлення чи порівняння ( « Молода господиня моя навіть подібна до когось білого на вроду, така сама біла і тонка…» , « найголубіше мені, а найзолотіше , оскільки ми блондинка і брюнетка морально і фізично» - сестрі Ользі або вдаючись до іронічно-жартівливої тональності (« Блузок коротких купила дві, дуже трудно знайти добрі для мене, бо тут все або англійські (з стоячими комірами крохмальними), або на підшивці й розщитані на дуже великих німок, а не таких створінь, як я».
Письменниця була невисока, тендітна ( важила здебільшого – 59 кг, а в останні роки 46-48 кг), недарма в дні перебування в Хельвані її називали невагомою.
Сама Леся не почувала « від сього ніякої вигоди, а лікар скандалізований», що людина її віку й зросту « важить всього 47 кг», а тому цілком закономірно зробила свій вибір на користь Дон Кіхота: « … коли вибирати з двох, то я вже волію бути Дон Кіхотом, ніж Санчо Панса», бо так їй було « більше по натурі, та й навіть по фігурі». В іншому тексті використала порівняння з павутиною .
На Лесине переконання фото не завжди правдиво відображало її. Зокрема, фотопортрет 1896 року , тиражований щонайбільше, не відповідав дійсності. Климент Квітка писав : « … знаючи близько Лесю 15 літ і постерігаючи її вираз в різні моменти життя і в різних настроях, запевняю, що пишно надменного і холодного виразу в такім роді, як на тому розпростореному портреті, не було в неї ніколи за сей період».
Леся никала публічних оглядин, передбачаючи ймовірні зіставлення зі своїм стереотипом : «… хтось себе дуже прикро і засоромлено почуває, коли про нього вступні слова говорять, а публіка йому в лице заглядає : ану, який він той «хтось», чи то він справді подібний до «такого», як про нього кажуть.

ІІ ГРУПА

На переконання Лесі, значно важливішим є внутрішній світ людини, її характер – «вдача», «натура». У першому листі до Ольги Кобилянської 20 травня 1899 року вона зізнавалася :
« маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу, і часто, боячись показати себе не в пору експансивною, попадаю в інший гріх – здаюсь індиферентною…» І поспішала виправити свою майбутню поведінку : «…наперед прошу Вас, простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне, буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, шо я – українка».
Характеризуючи власну вдачу, Леся найчастіше використовувала епітети: « я не сонної вдачі», «маю дуже бродячу натуру», «моя поетична натура», « починаю вірити в свою натуру – дуже витримлива»; « дуже я тут, серед камінного Берліна, заскучала за лісом, таки лісова натура обзивається»; «маю циганську натуру». Іноді пише про власну натуру відсторонено, вдаючись до узагальнень: « Що робити, я завжди навіть найкраще описувала зимою весну, а літом зиму, видно, моя натура любить контрасти». Вона стверджувала: « Як добре зважити, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстановку навколо мене ( ну, і кості мої, як траплялось, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, давно засвоїла собі « трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту…»
Не претендуючи на унікальність, Леся підкреслювала своєрідність особистості: « …не всі ж таку натуру мають, як я».

ІІІ ГРУПА

В листах Леся Українка акцентувала увагу на особливостях «внутрішнього» барометра та особистій метеорології, яка здебільшого вступала в суперечності з природною й своєрідно позначалася на її творчій активності : «…я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого нездатною до виявлення себе в слові…» Внутрішній стан спонукав до самоаналізу : « І дивіться, яка неподібна буває натура: поки жилося ліберально по-собачому – в холоді, в голоді ( бо не дуже-то можна їсти під час бурі), то я писала, можна сказати, вимушено, тепер же в теплі та в добрі, хоч мене на кілочок повісьте, нічого не хочеться робити, і якщо й роблю, то тільки з патріотичного обов’язку».
Передумови власної душевної метеорології Леся пояснювала так: « …у мене ж сей настрій залежить найбільш від того, яка погода в душі, і я тоді пишу найбільше в тії дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде. Запевне, що в мене далеко не завжди йде дощ, борони Боже, але се, як я бачу, можна подумати , читаючи мої вірші».

ІV ГРУПА

Леся загалом була невибаглива до побуту. Цьому й немало прислужилося й те, що родина постійно мандрувала. Недарма поетеса називала її «вічно мандрівною», акцентуючи увагу на «мігрувальному» способі життя. Себе вона порівнювала з циганами, використовуючи узвичаєний стереотип.
Мандрівний спосіб життя Леся сприймала неоднозначно. З одного боку, їй імпонували подорожі, титул «неутомимого туриста», й можливість у такий спосіб пізнавати світ. Якось вона навіть зізнавалася : « Якби я була здорова, то, може б, вийшов з мене другий Вамбері або другий Пржевальський, бо маю дужу бродячу натуру».
З іншого ( особливо коли такі мандри стали вимушеними) – кожна розлука з родиною, з друзями, з Україною додавала їй болю й гіркоти, бо була переконана : «…хто може не їхати на чужину, хоч би й прекрасну, той щасливий…» Чужина, без сумніву, дуже вражала Лесю, невипадково її так болісно гнітила перспектива «дожити віку на чужині».

V ГРУПА

Нерідко Леся характеризує себе через належність до «косачівського роду»: « Слабогруда я, то правда, але з такою «чахоткою» , як у мене, можна сто літ жити, то напевне. І взагалі я, як і всі Косачі, хоч би й зовсім не лічилась, то таки б не хутко пропала…» Почасти вона підкреслювала спільність рис лише з кимось одним із родини. З сестрою Ольгою їх зближувало «…почуття товариства і братерства не тільки до своїх, але й до чужих, не знаю, що заложило його в нас, виховання чи природа, тільки в нас воно дуже розвите».
Із почуттям неприхованої гордості нагадувала вона братові Миколі про еллінське коріння їхнього роду : « Я не сподівалась, що тобі, Микосю, найлегша буде грецька мова, - об неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду».
Щоправда, не завжди родинні гени мали знак «плюс», і Леся, з притаманною їй відвертістю й самокритичністю зізнавалася сестрі Ользі: « Ти, може, й права, що ми почасти підтримуємо традицію неодвертості з нашими меншими…»; «недбалість (зрештою, властиву нам усім); значно рідше протиставляла риси свого характеру іншим членам родини: « З усієї родини, як бачиш , найакуратніша я, бо пишу в день отримання твого листа…»

6. РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ (висновки)

Аналізуючи епістолярну спадщину Лесі Українки, ми довідались:

- у ставленні до себе, вона була не самокритичною, а почасти – безжальною і, очевидно, не завжди справедливою, однак не лише максимальна вимогливість до себе, а передусім прагнення досягти бажаних духовних орієнтирів;
- мала достатньо духу визнати власні помилки і говорила про них відверто й щиро найдорожчим людям, намагаючись уберегти їх від повторення;
- визначальними рисами власного характеру Леся вважала живучість та витривалість;
- застосовувала власний інтелект якнайповніше;
- ймовірним професійним майбутнім вважала теологію;
- у мріях сподівалася жити по-людськи і працювати по-людськи;
- а понад усе хотіла б бути з нормальним серцем і здоровою душею;
- вірила, що вернуться ще дні праці і ночі мрій;
- оглядаючись назад, оцінюючи минуле, вона приходила до висновку, що нічого у своєму житті, якщо б можна було прожити його вдруге, не змінювала б.

Отже, завдяки самохарактеристикам, які сповнені глибокого самоаналізу і водночас позбавлені «самоїдства», вимальовується автопортрет «еластично-упертої», «скептичної розумом», фанатично почуттями «жінки з Косачівського роду» - Українки трагічного світогляду.

7. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ І ПРОЦЕСУ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

- Чого і як ви разом з однокласниками навчилися?
- Якби вам довелося починати новий проект, що ви зробили б інакше?
- Яких умінь і навичок ви набули, працюючи над цим проектом?
- У чому полягають переваги роботи в групі?
- А які недоліки групової роботи?
- Що ви зробили добре?
- Як ви можете удосконалити свої навички та уміння для вирішення проблем?