трагедія родини Косачів

            Т Р А Г Е Д І Я   Р О Д И Н И    К О С А Ч І В

   Не зважаючи на плин часу, творчість Лесі Українки – славної дочки українського народу, письменниці зі світовим ім’ям – і сьогодні викликає великий інтерес у читачів та літературознавців нового покоління. На жаль, немало праць Лесі Українки загублено, деякі знаходяться в закордонних і приватних архівах, а ті, що друкувалися на Україні за радянських часів, піддавались відповідному “редагуванню” і достовірність їх текстів ще належить розпізнати. А тому кожне документальне джерело, яке надходить в Україну, кожне свідчення сучасників та дослідників творчості славної поетки розкривають все нові і нові сторінки її подвижницького життя та трагічної долі її родини.  Як відомо, могутня творча індивідуальність Лесі Українки сформувалась в родині високого інтелекту. В цій родині звучало рідне українське слово і задушевна пісня, панував дух прадавньої історії і глибока повага до свого національного кореня. Всі члени сім’ї палко любили свою землю, народ, Україну. Це і принесло їм важкі випробування в післяжовтневий період, коли сталінська репресивна машина безкарно калічила людські долі, знищувала українську інтелігенцію фізично і духовно.

         Леся Українка росла і виховувалася у великій родині – мала трьох сестер і двох братів. Кожен з них був особистістю непересічною, яскраво обдарованою. На жаль, доля цієї заслуженої перед Україною родини лишилася поза увагою дослідників і біографів поетеси. На декого з них було накладене довголітнє табу, припечене тавро емігранта-зразника. А час минав… Відходили з життя Лесині кревні, а з ними обривалися назавжди ті нитки, які зв’язували нас з живою пам’яттю про неї… У 1903 році у 34-річному віці несподівана смерть забрала з життя старшого брата поетеси Михайла Обачного – письменника, фізика, перспективного науковця, приват-доцента кафедри фізики і метеорології Харківського університету ( йому належить відкриття в галузі рентгенології).  У 1909 році упокоївся від серцевої недуги на 68-му році життя батько Лесі  - Петро Антонович Косач, юрист за освітою, меценат української культури за покликанням. У поліському селі Колодяжному, відірваний від рідних державними кордонами, у самотності й бідності помер у 1937 році менший брат поетеси Микола.

    Чоловік Лесі Українки – Климент Квітка після смерті дружини доопрацьовує й видає  спільну працю – двотомник «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (всього 220 пісень). У 30-роки нависла загроза арешту і над К.Квіткою. Не витримавши шаленого тиску з боку пильнуючих органів, виїздить до Москви. У Московській консерваторії починає читати  курс музики народів СРСР. Та пильне око НКВС знайшло його і тут. У 1934 році потрапляє в Караганду, потім поселяється в Алма-Аті, де працює викладачем латинської мови. Саме тоді, знаходячись у лікарні, вчений визнає «недоліки» у своїй роботі. І тільки 1937 року йому дозволяють жити в Москві і працювати в Кабінеті вивчення музичної творчості  народів СРСР.   Під час другої світової війни К.Квітка залишався в Москві, брав участь у протиповітряній обороні міста, виступав перед бійцями у госпіталях, працював у консерваторії. Та коли у 1943 році академік М.Рильський запропонував висунути його праці на Державну премію, кандидатуру вченого не затвердили. 1944 року мав балотуватися до АН УРСР, але знову не пройшов, бо нібито загубили документи. Після війни, у 1945 році Климент Васильович вдруге одружився зі студенткою Московської консерваторії Г.Л. Кащеєвою. Частину свого музикознавчого і фольклорного архіву  Квітка ще за життя передав на збереження у заснований ним Центральний музей музичної культури ім. М.Глінки при Московській консерваторії. 19 вересня 1953 року Климент Васильович Квітка пішов з життя. Залишив після себе 65 друкованих праць і 74 рукописи .  Спадкоємицею його великої книгозбірні ( 3,5 тисячі спеціальних видань з етнографії і фольклору), рукописної спадщини і приватного архіву стала дружина. Книжки, деякі рукописи вона передала до музею ім. М.Глінки. Речі та архівні матеріали, які стосуються Лесі Українки, Г.Квітка-Кащеєва мала намір продати на початку 60-их років створеному музеєві Лариси Петрівни Косач  у Києві. Та в 1962 році вона несподівано померла, не завершивши своїх планів, і та частина архіву, яка належала  або мала причетність до Лесі, пропала безслідно. За однією з версій архів спалив ЖЕК, звільняючи квартиру після смерті Квітчиної тещі М.І. Кащеєвої у 1971 році.     В Україні про Климента Квітку  майже нічого не знали. Та не може згаснути на небі зірка непоміченою.  Україна поволі відроджує свої традиції, культуру, мову. Праці талановитого музикознавця і фольклориста вийдуть із забуття. І зазвучать народні пісні , оті «…Квітки барвисті вічні…», про які писала Леся Українка в поезії «Забута тінь».  

Вільна Америка стала притулком у роки повоєнного часу і для біженців з України. Не для всіх , однак,  стала другим домом, а вічним смутком і пекучою тугою за краєм, у якому лишилося коріння, що ніяк не хотіло всихати, а тіло в чужині нестерпно боліло Україною. Кожного емігранта доля гнала на далеку й незнану землю своєю дорогою. Тернами встелилася вона для сестер Лесі Українки – Ольги та Ізидори, стала їх останнім прихистком, хоч кожен сущий снить про упокій на рідній землі. І лише земля-невільниця відторгує своїх дітей.

   Про трагедію рідних Лесі, їхнє життя за часів радянської влади на Україні знано вкрай мало, лише в останні роки ця тема частково вийшла із небуття і заборони : сам час вимагав нарешті сказати правду про долю роду Драгоманових-Косачів після 1917 року.

   Найважчі тортури випали на долю матері Лесі Українки – Олени Пчілки, письменниці, фольклориста, етнографа, громадського діяча. 1920 року в сімдесятилітньому віці її заарештували у Гадячі. Причини арешту невідомі були довгий час. Лише не так давно , коли зник кордон між діаспорою і материковою Україною, маємо змогу довідатись про цю подію…

   11 березня 1920 року  в гімназії відбулося урочисте Шевченківське свято.  Після «Заповіту» оркестр виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна». Всі встали і стоячи прослухали гімн. На сцені -  великий бюст Шевченка, огорнутий жовто-блакитним прапором. Доповідач почав промову. І в цей час до зали увійшли представники влади. Розпорядник вечора непомітно загорнув одну сторону прапора, щоб видно було тільки один колір. Але, побачивши це, до сцени підійшла Олена Пчілка і розгорнула прапор так, щоб обидва кольори були видні. Більшовицький комісар Крамаренко, побачивши це, вибіг на сцену, зірвав прапор і став його шматувати…

   У травні 1920 року в Гадячому відбулася селянська конференція, учасники якої відверто виступали проти загарбницької політики більшовиків. З палкою промовою виступила й Олена Пчілка. А рано-вранці наступного дня  за нею прийшли «архангели».

   Змилостившись над віком арештантки, але не зменшивши при тому знущань  і образ, відпустили її під опіку дочки Ізидори. У тяжке воєнне лихоліття після арешту і важкої хвороби з неймовірними труднощами і пригодами мати з дочкою дісталися з Гадяча до Могилева-Подільського, де на той час жила Ізидора з сім’єю.

   Згодом, повернувшись до Гадяча, Олена Пчілка була шокована ставленням властей до її приватного майна: всі будівлі і речі без відома власниці були націоналізовані, а в будинку нашвидкуруч відкрито музей Михайла Драгоманова. Стражденній патріарші українського письменства і культури так і не вдалося до кінця своїх днів  отримати те, що їй належало і жодного стосунку до Драгоманова не мало. У відповідні  інстанції писала листи з проханням повернути дорогі реліквії… Не тільки не повернули, а навпаки стерли з лиця землі й драгоманівську садибу. З болем ронила Олена Пчілка на папір слова-сльози, звернені до втраченого родинного кубелечка. Сьогодні на тій садибі лише бур’ян – промовистий рівень нашої культури.

   Однак на цьому трагедія й переслідування зрадливої долі не скінчилися. Як жилося родині у той час, можемо судити  з листа Олени Пчілки до О. Іванова, знайомого з Могилева-Подільського: «…а про життя духовне не розпишешся… Та й нащо маю розводити Вам, як тяжко, як бридко переживати всю ту бридоту, що переживаєш, бачиш навкруги! Ви все це добре знаєте й перебуваєте самі…Боже, скільки всякого хамства, «подхалімства»!  Цур йому… Тим більше сяють моменти, що зрідка випадають: такою ясною хвилиною були у нас Шевченкові дні і урочисті два зібрання в Академії… Якось відпочилось душею. Співалось багато Лисенкових творів на слова Шевченка. Ні, ніхто ніхто з новітніх композиторів не тільки не пережив, а навіть і не дорівнявся Лисенкові! А ще тепер пішла така течія, щоб музичний твір не мав у собі ніякої національної властивості. Це, звичайно, скороминуща дурниця, але вона дражнить на цей час».

   Восени, коли Україну трясла хвиля арештів, до немічної, з паралізованими ногами письменниці прийшли агенти ДПУ з ордером, однак вісімдесятилітня арештантка виявилася нетранспортабельною. Доля дала їй шанс померти у рідних стінах, а не на нарах в’язниці. 6 жовтня 1930 року її ховали на Байковому цвинтарі біля могил первенця Михайла, геніальної Лесі, мужа Петра Антоновича. Скромно й скорботно , без промов провели в останню путь Берегиню роду українського, страх і біль онімив уста присутніх. Лише Михайло Грушевський не зміг мовчки кинути грудку землі на її могилу і безпомічно промовив: «Вічна пам’ять Тобі на рідній землі!» Рідна земля прийняла у своє лоно  свою ж дитину, а немилосердний час і людська жорстокість поглумилися над пам’яттю…

   У 1929 році був заарештований чоловік Ольги Михайло Васильович Кривинюк, який звинувачувався у ворожій діяльності міфічної організації «СВУ». Йому чудом вдалося вирватися із сталінського котла.

   Чоловікові Ізидори – Юрію Борисову у 1930 році інкримінували участь в антидержавних організаціях, за що росіянин з українськими вусами розплатився засланням на три роки у Вологодську область.

   І водночас у цей період , складний і трагічний, виходять одна за одною монографії про життя і творчість Лесі Українки.

   А доля і далі немилосердно жорстока до її рідних. Ще не встигли зарубцюватися недавні рани, як 1937 року арештували Ізидору Косач Борисову. Після ув’язнення в Лук’янівській тюрмі і слідства вона дістала 8 років таборів і була перевезена етапом у табори Онєглагу. Два роки від сьомої ранку до сьомої вечора працювала на лісоповалі ця тендітна високоосвічена і висококультурна жінка. 1939 року після «золотого вересня» нарком з питань культури, відвідавши напередодні Ольгу Кобилянську, котра опікувалася долею сестер Лесі Українки, натякнув Ользі Косач-Кривинюк ще раз подати  заяву про перегляд Ізидориної справи. Того ж року її було звільнено. «Ім’я Лесине врятувало мене від видимої смерті», - писала згодом у своїх спогадах. Родині запропонували переселитися у будинок по Овруцькій,6, де й раніше мешкали, -  ще за життя Олени Пчілки. Ізидору Петрівну поновили в науково-дослідному інституті. Але слід її чоловіка Юрія, заарештованого вдруге у березні 1938 року, пропав у тюрмах та концтаборах.

   У лютому 1941 року відзначалося 70-ліття від дня народження Лесі Українки. Сестер поетеси Ольгу та Ізидору запросили на урочистості, де вони поділилися своїми спогадами, допомогли науковцям консультаціями, архівними матеріалами, що їх вдалося зберегти у найстрахітніші часи. По суті, залишкам великого родинного архіву, бо у листі до А. Дублянського Ольга писала : «Мучить мене найбільша думка, як удасться мені врятувати материні й Лесині архіви, краще  сказати ті частки їх, що якимось чудом врятувалися досі. Бо скільки ж із них загинуло!»

   Інститут літератури запропонував Ользі Косач-Кривинюк співробітництво над багатотомним виданням, яке планувалося розпочати 1941 року. У листі до синів Михайла та Василя писала: « Вчора , як була в Інституті літератури, то знов повторяли мені, що конче хтять, щоб я працювала у них при тому науковому виданні Лесиних творів і переписки, що має цього року початися, бо вони й самі бачать, що багато є такого незрозумілого для них, що з живучих тепер людей можу пояснити лише я одна, а тому вони ніяк не можуть без мене обійтися. Я , звичайне, не одмовляюся од цієї роботи, бо мене й саму бере досада, як я бачу, що роблять неможливі помилки, видаючи щось Лесине та пояснюючи його по своєму дурному «розумєнію».

   Друга світова війна принесла нове горе, нові страждання і випробування. За тиждень до її початку Михайло Кривинюк поїхав у Свердловськ відвідати старшого сина, теж Михайла. Лінія фронту відділила його від рідних, про повернення годі було й думати. Літній, хворий, самотній Михайло Васильович тяжко виживав воєнне лихоліття, але трагічна випадковість обірвала його життя. 1 вересня 1944 року він загинув під колесами паровоза, сигналу якого не почув. Коли син Михайло повернувся у 1945 році до Свердловська, йому не вдалося розшукати могили свого батька.

   Розривалося серце Ольги Петрівни, сповнене розпуки й тривоги за долю рідних, звісток від яких не мала. Меншого сина Кривинюків Василя після фінської війни перекинули до Мозиревської військової частини, де його й застав початок війни нової. У перші місяці війни він потрапив у німецький полон, з якого вдалося втекти. 15 жовтня 1941-го дістався до Києва.  Яка доля спіткала б його як полоненого, відомо.

   Уже взимку 1943 року сестри Ольга й Ізидора приймали рішення  вирушати за кордон, назавжди покидати Київ. Осінь 1943 року. Радянські війська наближалися до окупованого Києва. Що гнало Лесиних сестер в ті дні назавжди з Радянського Союзу? Напевне, і робота під час окупації в Київській міській управі, і втеча з полону сина Василя Кривинюка, котрий перебував з матір’ю в Києві, і гіркий , пекучий досвід минулих судилищ, тюрм і заслань; нарешті повідомлення чоловіка Олесі Борисової Олександра Петрова напередодні листопада 1943 року  про якусь термінову евакуацію усієї сім’ї униз по Дніпру пароплавом… Знаємо одне: перед звільненням Києва сестри Лесі Українки знали, що їм не буде «морального притулку» на рідній землі.  Усі ці обставини стали причиною й спонукою виїзду сестер Ольги та Ізидори у 1943 році з Києва до Львова. Взяли з собою найцінніше – архів. Точніше, архів О. Косач-Кривинюк відправила з Василем на кілька днів раніше, про що у листі, переданому ним же для М. Д. Деркач, писала: «Не дивуйтеся нічому варварському і незугарному в тому, як  я зложила і запакувала два свої дорогоцінні мішки».

   У Львові Лесині сестри перед виїздом за кордон жили то у М. Д. Деркач, то у А. М. Труш. Сили Ольги Петрівни згасали, і вона з одержимістю працювала над «Хронологією». Зі Львова Лесині сестри повезли останню частку родинних реліквій: зібрання фотооригіналів, меморіальні речі та одяг, вишиванки, а також 12-томне видання спадщини Лесі Українки і майже готову працю – «Хронологію». Передавши рукописний архів Лесі й родини, книги з бібліотеки поетеси до НТШ, Ольга Петрівна 1944 року вирушила далі – в Прагу, де мешкала третя сестра Оксана, переїхавши туди з Бельгії. Востаннє сестри бачилися 1913 року. Довга розлука наклала відбиток на їхні стосунки. У той же час Ізидора з дочкою Олесею та внуками перебувала у Відні. Напередодні нового, 1945 року Ольга надіслала їй з Праги привітання: «З Новим роком, любая моя Доруню! Коли б то він був Вам усім, тобто нам усім, такий хороший, як я того бажаю! Коли б то збулося все те, надія на що тільки й підтримує, тільки помагає жити, а не гинути од тої туги та журби, що в свята  ще дужче опановує душу. Коли б то збулося!» Не знала Ольга Петрівна, що то був останній в її житті рік. 19 квітня 1945 року разом із сином Василем виїхала до Вінтерберга, 29 травня доїхали до Тіттлінза. Розмістили біженців у селі Трасфельдері у таборі для переміщених осіб. З Праги разом з ними мала їхати й Оксана, але в останню мить завагалася, перенесла виїзд на наступний день, та й наступного не наважилась рушати у безвість.

   Останній, писаний за два місяці до смерті лист Ольги до Дори сповнений тривоги і жалю за рідних. «Люба моя Дорунечко, рідна моя і дорога, мені дуже прикро, що мушу тобі писати про себе смутні речі. Василь, повернувшись із подорожі, застав мене хвору і, хоч я й не лежала, дуже серйозно. Коли тутешній єдиний лікар не помиляється, то в мене початок цирозу печінки… Проти самої хвороби нічого не робиться, бо, здається, й нема чого робити. Схудла я до решти, і навіть мало думаю. Спочатку я гостро розплачувалася од свідомості своєї «конечної» хвороби, а тепер якось тупо байдужа до всього. Лише Василя шкода, що він має стільки возні зі мною…Тепер у мене одна лише мрія: побачитись з тобою. Що я вже не побачусь з Михайлами, не побачу Україну, цього я абсолютно свідома…Шкода, що я досі не скінчила «Хронології». Власне її саму скінчила, а деяких додатків не довела до кінця…Узори і це – єдине, що я зробила в житті путнього.

   Ми все-таки думаємо скоро рушати до Аугсбургу, бо тут зимувати неможливо. Намучиться Василь, везучи мене! Не уявляю собі, як це воно буде. Та якось воно і в Аугсбургу я житиму. Взагалі, як саме і як довго я житиму?»

   Не судитиметься стражденній Ользі зустрітися з Дорою, а в Аугсбург привезуть її лиш для того, щоб у страшних муках померла в таборі для переміщених осіб, так званих «ДіПі». 11 листопада 1945 року на 69 році життя «рідна по духу і крові» сестра Лесі Українки знайшла на чужині останній спочинок.

   Десять тяжких років (1934-1944) О. Косач-Кривинюк віддала роботі над літописом життя і творчості Лесі Українки. ЇЇ племінниця Ольга Сергіїв , яка  жила у США, згадувала жахливі картини, що їх не раз доводилося бачити у помешканні тітки. У неопаленій кімнаті, напівголодна, надломлена хворобою, Ольга Петрівна друкувала на машинці свою працю. Не звертала увагу на незручності, бо відчувала, що доля стрімко котить роки до заходу.  Так скінчилося життя Ольги, молодшої на шість років од Лесі Українки. А яка ж доля її спадщини? Двадцять п’ять років – такий шлях праці О. Косач-Кривинюк від рукопису до видання, в Америці, звичайно. У жовтні 1990-го дружина нині покійного Василя Кривинюка пані Ірина передала єдиний примірник машинопису на Україну. З метою  видання  повернулися в Україну й оригінальні зразки узорів,  зібраних і відтворених О.Косач-Кривинюк на Катеринославщині, про існування яких ми й не знали. Ірина Кривинюк передала їх як скарб, як реліквію родини Косачів. Узори унікальні не тільки розмаїтістю і багатством, а й технікою, якою досконало володіла Ольга Петрівна. Напередодні 130-літнього ювілею Лесі Українки  та Міжнародного симпозіуму з цієї нагоди, який проходив на Волині, узори були передані для поновлення експозиції Колодяжнянського музею-садиби на тимчасове користування. Попри усі домагання і листи директор музею-садиби відмовилася їх повернути в Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ.  Саме тому воля виконавці узорів і дарувальниці не виконана.

   А як жилося наймолодшій гілочці знаменитого роду-дерева Драгоманових-Косачів на чужій землі? А судилося прожити довгий вік – 92 роки.

   1949 року дочка Ізидори Олеся зі своєю родиною виїхала до США, а матері еміграційний комітет відмовив у візі за станом здоров’я. Майже через рік вдалося побачитися родиною у США. Що чекало шістдесятидворічну жінку в чужій країні без знання мови (хоч вільно володіла французькою чи німецькою), з підірваним здоров’ям, без житла і грошей? Звичайно ж, далеко не райське життя. Науковець з фізіології рослин мила посуд у невеличкому ресторанчику, згодом дістала легшу працю – вишивала серветки, подушки для української крамниці у Філадельфії. Жила разом з дочкою і трьома онуками надзвичайно скромно, але багатим духовним життям: подорожувала, постійно цікавилася новинками літератури, виявляла жвавий інтерес до наукових відкриттів і досягнень. До останніх днів зберегла дивовижну пам’ять, якою ми знехтували.

   Лише Анатоль Костенко, автор художньої біографії про Лесю Українку, листувався з нею та вряди-годи – працівники Київського музею поетеси. А вона зберігала у собі цілі скарби – спомини про родину, знайомих, місцевості й побут. На жаль і на сором, ні ми , ні наші краяни за океаном не розуміли жінки, яка поїхала на чужину не багатства наживати (бо й не вміла цього робити), а вберегти життя собі й дітям – роду своєму. Щоправда, час від часу з’являлися в заокеанській періодиці її спогади про Лесю, Колодяжне, Зелений Гай, родинне оточення. А скільки ще не написала…

   Доля наче поглумилася з неї – дала літній жінці дивовижну пам’ять, світлий розум, а нам натомість – безпам’яття і глупоту. Не запрошували її невдячні нащадки поетеси і на ювілейні урочистості – зрозуміло ж чому: політична емігрантка, а отже, й зрадниця Батьківщини. А вона – мудра жінка з роду Драгоманових – не ображалася, а тішилася, раділа до сліз найменшій вісточці з України, пов’язаній з іменем сестри. Тягнулася  всім серцем на батьківщину – на прохання музейних працівників подавала інформацію про Лесю Українку та її оточення. Усі свої сили приклала Ізидора Петрівна, щоб фундаментальна праця  її сестри О. Косач-Кривинюк «Хронологія життя і творчості Лесі Українки» побачила світ. Померла Ізидора, наймолодша сестра Лесі, 12 квітня 1980 року у місті Піскатавей штату Нью-Джерсі.

   Родинний архів з рукописом самої Ізидори Петрівни перейшов до її дочки Ольги Сергіїв, яка ретельно оберігала кожен документ, кожен аркуш, змережений рукою матері, тьоті Лілі, бабуні, а від неї до внучки Ізидори – Ольги Лютон-Петрової, яка побувала в музеї Лесі Українки у Новограді-Волинському в 2003 та 2008 рр.

        Неоціненний внесок зробила родина Косачів у розбудову національної культури, літератури та просвітницького руху в Україні. Роки і трагічна доля цієї заслуженої родини не применшили їх ролі у царині української духовності. Нащадки цього роду і сьогодні живуть у різних країнах, свято зберігаючи пам’ять про свою берегиню Олену Пчілку і невмирущу у своїй творчій спадщині Лесю Українку.   Трагедія родини Косачів – це безприкладний глум над українською духовністю в ХХ столітті. Хай буде це уроком для наступних поколінь, які не повинні допускати подібних трагедій.

                                   ТКАЧЕНКО АЛІНА ІГОРІВНА,

                                      УЧЕНИЦЯ 11-Б КЛАСУ

                             ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ

ВИКЛАДАЧ-КОНСУЛЬТАНТ              Т.К. ПРИМАК

план роботи методичного об'єднання вчителів української мови та літератури

ПЛАН РОБОТИ КАФЕДРИ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ

на 2009-2010 н.р.

керівник ПРИМАК Т. К.

В С Т У П

Результативність і підсумки методичної роботи
за попередній навчальний рік

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXІ ст.»), концепції мовної освіти передбачають формування мовної особистості, що володіє даром слова – усного і писемного, умінням вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час сприйняття, створення висловлювань у різних сферах, формах, стилях і жанрах мовлення, тобто забезпечення її всебічної мовленнєвої компетенції.
Уся робота методичного об’єднання вчителів української мови та літератури Володарськ-Волинської гімназії підпорядкована головній меті – допомогти вчителеві-словеснику найбільш ефективно використати свої знання у впровадженні в життя державної мовної політики.
Методичне об’єднання працювало над такою проблемною темою: «Науково-методичне забезпечення формування компетентної особистості шляхом особистісно-орієнтованого підходу до організації навчально-виховного процесу в сучасних умовах».
Методичне об’єднання українських філологів налічує 7 учителів, з них три мають звання «вчитель-методист», два – «старший учитель», а
Денисова Л.О. нагороджена почесним знаком – «Відмінник освіти України». Свою роботу вчителі спрямовують на виявлення навчальних можливостей учнів, формування у них творчо-наукових здібностей. Уся система педагогічної діяльності підпорядкована основній меті – розвитку особистості та її вихованню. Велику увагу словесники приділяють вивченню мови та літератури як об’єкту пізнання. Результати навчальних досягнень за 2008-2009 н. р. свідчать, що більшість учнів засвоїли курс української мови та літератури на достатньому і високому рівнях, середній бал навчальних досягнень становить з мови – 7.5 б., з літератури – 8.3 б.
Педагоги багато працюють над тим, щоб предметом вивчення була не тільки нормативна складова мови (набір її правил), але й взаємозв’язки мови з духовним життям народу, щоб на уроках учні пізнавали історію, культуру, традиції, менталітет свого народу. Так, на відкритих уроках Куцик В.А.
«Історичне минуле українського народу», «Складне речення» та
Примак Т.К. «Великий льох» Т. Шевченка – одна з вершин творчого генія поета в зображенні трагічних епізодів історії України», «Мовні скарби прикметника» ми спостерігали широкий спектр різноманітних засобів і методів роботи з учнями, комунікативно-діяльнісний підхід у викладанні, який збагачує словник учнів і розвиває як усне, так і писемне мовлення та формує національно свідому, духовно багату мовну особистість.
Велику увагу приділяють словесники розвитку творчих здібностей учнів, бо вважають, що у кожній дитині природою закладений певний творчий потенціал. А свідченням цього є досягнення наших вихованців на районному рівні : на ІІ етапі олімпіади з української мови й літератури та на ІІ турі VІІІ Міжнародного конкурсу ім.П.Яцика 8 гімназистів стали призерами, Муський Богдан (учень
Кос Т.С.) брав участь у ІІІ етапі і виборов почесне 5 місце, Стецюк Уляна і Цвіра Анна (вчителі Примак Т.К. , Денисова Л.О.) брали участь у ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови.
Про рівень мовно-літературної освіти промовисто говорять і наукові роботи наших учнів. Денисова Л.О. разом зі своєю вихованкою Цвірою Анною працювали в галузі літературної творчості, оформивши літературний вернісаж Анни Цвіри. Гімназистка 10-А класу Стецюк Уляна аналізувала сторінки життя славетної землячки Лесі Українки, а учениця 9-А класу Павицька Альона досліджувала творчість Івана Кочерги. Наукові роботи цих вихованців брали участь у ІІІ етапі конкурсу – захисту наукових робіт.
Словесники відзначились у районній педагогічній виставці «Інноваційні педагогічні технології у навчально-виховному процесі – 2009» (Денисова Л.О.,
Примак Т.К.). За активну участь у дванадцятій обласній постійно діючій виставці «Сучасна освіта Житомирщини – 2009» Примак Т.К. нагороджена управлінням освіти і науки Житомирської облдержадміністрації дипломом першого ступеня.
Учителі кафедри Примак Т.К., Куцик В.А. брали участь у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року – 2009», зайняли відповідно І і ІІІ місця, Примак Т.К. брала участь в обласному етапі конкурсу і нагороджена Дипломом за високий професіоналізм, успіхи в навчанні та вихованні школярів.
Учні 9-Б класу та 10 – А класу (вчитель Примак Т.К.) брали участь у І та ІІ етапах Всеукраїнського конкурсу «О мово моя, душа голосна України».
Стецюк Уляна одержала подяку за участь в ІІ етапі конкурсу. Учениця Кос Т.С. Уханська Аліна відзначилась в обласному конкурсі творчих робіт «Святі солдатські спогади».
Протягом навчального року було оформлено «Літературну газету» (вчитель
Куцик В.А.), випущено стінні газети до Міжнародного дня рідної мови (вчитель
Примак Т.К.), до Шевченківських днів (учитель Турчин І.В.).
Плідно працювали педагоги, поповнюючи навчальні кабінети. Учителями-словесниками виготовлено дидактичні та роздаткові матеріали, завдання для тематичного оцінювання з української мови та літератури, дібрано тексти для читання мовчки. Вчителі, що атестувались, розробили папки з досвіду роботи ( Куцик В.А.,
Примак Т.К.). Словесники дбають про високий рівень професійних умінь. Так, у цьому році Примак Т.К. проходила курси з підвищення кваліфікації при Житомирському інституті післядипломної педагогічної освіти.
Проведено позакласні предметні заходи до Дня української писемності, Міжнародного дня рідної мови, Шевченківських днів.
Виступали на педрадах, методичних об’єднаннях, семінарах, засіданнях творчої групи, ділились досвідом своєї роботи Денисова Л.О., Примак Т.К., Куцик В.А.
У цьому навчальному році на уроках української мови та літератури вчителями кафедри активно впроваджувався метод проектів та інші інтерактивні методи, створювалися належні умови для творчого самовираження і саморозвитку учнів – національно свідомих громадян України, виховання компетентної особистості.
Справжній учитель, на думку А.Дістерверга, навчає знаходити істину. Саме цьому і сприяють інноваційні технології, які враховують вибір методичних прийомів, здатних виявити та розвинути хист, азарт кожного учня, врахувати його вдачу, здібності, схильність до пошуку наукових знань, які йому цікаві. Школярі, здобуваючи знання, дають оцінку вчинкам, стосункам людей, явищам та процесам, спостерігають і роблять власні висновки. Адже нинішньому суспільству потрібна вільна, мисляча й активна особистість.
Сьогодення наголошує на необхідності творчого підходу до своєї справи. Педагог, як ніхто інший, не повинен бути формалістом, адже кожного дня він торкається дитячих душ, збагачує їх добром, вірою, надією, любов’ю. Поділяємо думку В. Сухомлинсь-
кого : «Учитель має право вчити інших, допоки вчиться сам». Не зупинятися в пошуках, творити себе, бути щасливим і дарувати щастя іншим – тільки так можна відчути задоволення від своєї праці й побачити вогники вдячності в очах учнів.

Завдання на новий навчальний рік

Одним із стратегічних завдань освіти, згідно з Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті, є формування творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, зважаючи на власні можливості, буде ставити перед собою завдання самовдосконалення й саморозвитку, що стане запорукою успіху в різних сферах діяльності. Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентноспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість. А формування компетентностей відбувається в процесі різноманітних видів діяльності на уроках та в позаурочний час. Тому методична робота вчителів української мови та літератури в новому навчальному році буде спрямована на реалізацію таких завдань:
- вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;
- виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;
- ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок;
- формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому;
- зацікавлення учнів художнім твором як явищем мистецтва слова;
- підняття загальної освіченості учнів: набуття ними базових знань, необхідних для повноцінної інтеграції в суспільство на різних рівнях;
- формування читацької культури учнів, розвиток естетичного смаку, вміння розрізняти явища класичної і масової культури;
- сприяння національному самоусвідомленню і стійкому відчуттю приналежності до європейської спільноти;
- формування гуманістичного світогляду, розвиток духовного світу, утвердження загальнолюдських морально-етичних орієнтирів;
- розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, їхнього самостійного і критичного мислення, культури полеміки, вміння аргументовано доводити власну думку;
- вироблення вміння застосовувати здобуті знання, навички у практичному житті;
- розвиток навичок самоосвіти, бажання і спроможність учитися.
Учителі-словесники у 2009-2010 н.р. працюватимуть над такою проблемою:
« Науково-методичне забезпечення формування компетентної особистості шляхом особистісно - орієнтованого підходу до організації навчально-виховного процесу в сучасних умовах».
Добір навчального змісту й організація навчання української мови будуть здійснюватися на основі поєднання особистісно-орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів із врахуванням нових методичних систем, які культивуються нині в Україні: методика вивчення мови на комунікативній основі й методика укрупненого структурування.
Основне завдання – навчити учнів спілкуватися, сформувати в кожного школяра уміння самостійно задовольняти власні естетичні потреби, цінувати прекрасне, використовувати його для формування себе як особистості. Цьому сприятимуть сучасні педагогічні технології, де учень є активним співтворцем уроку, адже саме тоді створюються повноцінні умови для його творчого самовираження, самопізнання, саморозвитку.
Словесники працюватимуть з обдарованими дітьми на факультативних заняттях, а також буде проводитись робота в МАН ( Денисова Л.О.,
Лисюк В.В., Примак Т.К., Куцик В.А.).

ВІДОМОСТІ ПРО ЧЛЕНІВ
МЕТОДИЧНОГО ОБ’ЄДНАННЯ




ОРГАНІЗАЦІЯ САМООСВІТИ
ЧЛЕНІВ КАФЕДРИ

ВИВЧЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ
ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ
В ПРАКТИКУ РОБОТИ ЧЛЕНІВ КАФЕДРИ



ГРАФІК ПРОВЕДЕННЯ ВІДКРИТИХ УРОКІВ
ТА ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ ЧЛЕНАМИ
КАФЕДРИ




ТЕМАТИКА ЗАСІДАНЬ

І ЗАСІДАННЯ
( СЕРПЕНЬ)

1. Проблемно-аргументований аналіз роботи кафедри у 2008-2009 н.р. та завдання і шляхи їх вирішення у 2009-2010 н.р.
(Примак Т.К.)
2. Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення мови та літератури у 2009-2010 н.р.
( Кос Т.С.)
3. Програмне та навчально-методичне забезпечення кафедри. Повторне опрацювання пояснювальних записок. (Лисюк В.В.)

4. 12-річне навчання. Вивчення рідної мови та літератури в 9 кл.
(Денисова Л.О.)

5. Вимоги до виконання письмових робіт учнів загальноосвітніх навчальних закладів і перевірки зошитів з української мови та літератури. Дотримання єдиного орфографічного режиму.
(Сахненко О.М.)

6. Методичні рекомендації щодо оформлення в класному журналі результатів навчальних досягнень учнів загальноосвітніх навчальних закладів з української мови.
(Кос Т.С.)

7. ЗНО – 2009: досвід і практика філологічних випробувань.

8. Завдання на наступне засідання.

ІІ ЗАСІДАННЯ
(листопад)

ТЕМА. Розвиток творчих здібностей на уроках словесності як засіб формування мовної компетентності.

1. Творчість як прояв обдарованості.
(Доповідь Денисова Л.О.)

2. Створення умов для активізації творчої діяльності учнів на уроках.
(Співдоповідь Куцик В.А.)

3. Розвиток креативного потенціалу учнів на уроках української мови та літератури. (Співдоповідь Примак Т.К.)

4. Використання інноваційних технологій для розвитку творчого мислення учнів. (Співдоповідь Кос Т. С.)

5. Відкритий урок у 10-А класі.
Підготовка до твору-роздуму на тему: «Що я можу зробити для рідної мови».
(Сахненко О.М.)

Мета: спостерігати, як розвиваються комунікативні компетенції учнів; як виробляється система поглядів щодо необхідності мінімуму мовних знань; як школярі оперують лінгвістичними поняттями.

6. Обговорення уроку.

7. Про підготовку та проведення шкільної та районної олімпіад з української мови та літератури та конкурсу знавців рідної мови
ім. П.Яцика. Обговорення завдань до шкільної олімпіади та конкурсу.
(Примак Т.К.)

8. Завдання на наступне засідання.


ІІІ ЗАСІДАННЯ
(січень)

ТЕМА. Текстоцентричний підхід до вивчення рідної мови.

1. Текстоцентричний підхід до вивчення рідної мови і формування навчальних компетентностей учнів.
( Доповідь Примак Т.К.)

2. Лінгвістичне дослідження у формуванні навчальних компетентностей учнів.
( Співдоповідь Лисюк В.В.)

3. Комунікативна компетенція учнів: формат уроків рідної мови.
(Співдоповідь Куцик В.А.)

4. Використання методу проектів на уроках словесності.
(Співдоповідь Сахненко О.М.)

5. Відкритий урок у 5-Б класі.

Квіти – краса життя. Особливості побудови опису. (Кос Т.С.)

Мета: спостерігати, як пробуджуються пізнавальні інтереси до історії українського народу, як розвивається комунікативна компетенція школярів.

6. Обговореняяуроку.

7. Захист наукових робіт у відділенні філології
і мистецтвознавства (Денисова Л.О., Лисюк В.В.,
Примак Т.К., Куцик В.А.)

МЕТА: показати на захисті наукових робіт, як можна використовувати знання на практиці, в житті.

8. Обговорення результатів ІІ етапу Міжнародного конкурсу з української мови ім. П.Яцика, ІІ туру Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.

ІV ЗАСІДАННЯ
(березень)

ТЕМА. Інноваційний урок літератури: координати творчості.

1. Моделювання уроку літератури як творчий процес.
(Доповідь Кос Т.С.)

2. Творча лабораторія словесника.
(Співдоповідь Сахненко О.М.)

3. Комп’ютерні технології на уроках літератури.
(Співдоповідь Примак Т.К.)

4. Відкритий урок у 5-А класі.

«Книги читай – розуму набирай». Урок позакласного читання.
(Турчин І.В.)

Мета: спостерігати, як формується читацька активність школярів, життєва компетенція особистості.

5. Обговорення уроку.

6. Чому можна навчитися у вчителів кафедри української мови?
Захист інновацій.

7. Взаємоперевірка стану учнівських зошитів.

8. Обговорення матеріалів зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури.

9. Проведення тижня української мови (за окремим планом).

10. Завдання на наступне засідання.



V ЗАСІДАННЯ

(травень)


1. Про підсумки роботи кафедри у сфері наукової
та інноваційної діяльності над проблемою
«Науково-методичне забезпечення
формування компетентної особистості шляхом
особистісно - орієнтованого підходу
до організації навчально-виховного
процесу в сучасних умовах» та завдання на новий
навчальний рік. ( Доповідь Примак Т.К.)

2. Стан виконання навчальних програм.
(Співдоповідь Денисова Л.О.)

3. Використання передового педагогічного досвіду
в діяльності вчителів кафедри.
(Співдоповідь Кос Т.С.)

4 . Зернини передового педагогічного досвіду.
Презентація вчителями власних педагогічних ідей.
Захист інновацій.
( Усі вчителі кафедри )

5. Завдання на новий навчальний рік.




РОБОТА КАФЕДРИ МІЖ ЗАСІДАННЯМИ

Вересень

1. Взяти участь у святі Першого дзвінка.

2. Перевірити забезпечення учнів підручниками.

3. Опрацювання Правил внутрішкільного розпорядку, інструктажу з техніки безпеки.

4. Завдання для роботи в МАН (у філії « Еврика»).

5. Оновлення стендів у кабінетах.



Жовтень

І . Інструктивно-методична нарада.
1. Огляд новин методичної літератури.
Ознайомлення з інформацією про наявність
методичної літератури. Налагодження обміну.

2.Обговорення матеріалів Міжнародного конкурсу ім. П.Яцика.

3. Оновлення банку даних обдарованих дітей.

4. Дотримання єдиного орфографічного режиму на уроках української мови та літератури.

ІІ. Налагодження співпраці з Міжнародною організацією «Конгрес захисту української мови».

ІІІ. Участь у проведенні педради на тему: « Формування здоров’язберігаючої компетенції школярів в умовах роботи гімназії».


Листопад

1. Проведення І етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури , І туру Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика.

2. Участь у роботі районних комісій під час проведення районної олімпіади з української мови.

3. Узяти участь у роботі педконсиліуму щодо визначення реальних навчальних можливостей та адаптації учнів 5-их класів.


Грудень

І. Інструктивно-методична нарада.

1. Обговорення результатів районної олімпіади.
2. Обговорення результатів навчальних досягнень
учнів у І семестрі з української мови та літератури.

ІІ. Підготовка учнів до захисту наукових робіт у філії
«Еврика».

Січень

1. Взяти участь у районних заходах з рідної мови.

2. Захист наукових робіт у філії «Еврика».

3. Взяти участь у методичному тижні обміну досвідом на тему:

«Крокуємо в ногу з сьогоденням».


Лютий

1. Випустити методичний бюлетень за результатами методичного тижня.

2. Виготовити планшет «Поети рідного краю».

3. Взаємовідвідування уроків.

4. Участь у захисті наукових робіт у Житомирському територіальному відділенні МАН.


Березень


1. Взаємоперевірка зошитів з метою усунення недоліків у дотриманні єдиного орфографічного режиму учнями.

2. Взяти участь у роботі педради «Взаємодія школи і сім’ї у вихованні моральних цінностей школярів».

3. Провести предметний тиждень з української мови та
літератури.


Квітень

1. Узяти участь у засіданні атестаційної комісії по атестації
педпрацівників.

2. Робота по зміцненню матеріальної бази кабінетів.

3.Опрацювання матеріалів зовнішнього незалежного
оцінювання з української мови та літератури – 2010


Травень

1. Узяти участь у науково-практичній конференції «Наш пошук
і творчість – тобі, Україно!»

2. Визначення сформованості предметних компетентностей учнів
з української мови та літератури. Складання звіту всіма
членами кафедри.

3. Підготовка до ДПА, ЗНО, опрацювання інструкцій.

Учнівські твори

Осіння казка

Усі пори року – особливі. Вони різняться своїми подарунками людям: зима дарує сніг, літо – час для розваг з друзями. Але осінь… Ідеш по червоно-жовто-коричневій ковдрі й перед тобою починається казка.
Листя здається тобі різнобарвними іграшками, прикрасами. А якщо бачиш перед собою сквер – ні, то не сквер, то палац, викладений з безлічі коштовних камінців. Зайшовши туди, почуваєшся вельможею, королем, якому все підвладно. Твою корону утворює легенький вихор прикрас, і всесильний, зупиняєш час, застигнувши у своїй величі…
Сирени автомобілів зупиняють твоє панування. Переповнюють різні почуття, хоч і є осад-розчарування, що ця мить була такою короткою, мить, коли вперше почував себе володарем світу…
Ідеш додому. Хочеться зробити щось гарне, кудись полетіти, комусь посміхнутися…
Осінь…Чарівниця…

Муський Богдан,
8-А кл.
Вчитель Кос Т.С.


Осіння казка

Осінь… Дерева цілий день вимітали небо своїми уже жовтими мітлами. Нарешті тільки надвечір виглянуло сонечко із-за густих хмаринок. Здавалося, що так уже й буде завжди.
Аж раптом несподівано зірвався вітер, нібито він кудись поспішав. Жовтогаряче листя почало кружляти,
немов на королівському балу. І ось заграла музика дощу. Все почало дрімати і навіть ми. Земля вкрита золотом, яке виблискує від сонячних промінчиків.
Але ця краса не назавжди, а лише на деякий час…

Сидоренко Інна,8-А кл., вчитель Кос Т.С.

Осіння казка

Кожна пора року по-своєму прекрасна. Зима – це кучугури снігу, літо – це сонце, а осінь…Щоразу йдучи алеями, вкритими багряним листям, я – наче у казці. Все навкруги виграє різними барвами… Золотаве листя, осипаючись з дерев, танцює свій останній танок. Тихо… Лиш десь далеко чути гуркіт машин.
Я стою і насолоджуюсь. Порушити цю красу ніхто не має права. Листя багряним килимом стелиться по землі, а сонце ледь-ледь визирає із густих хмар. Вітерець злегка підхоплює декілька жовтогарячих листочків і несе їх за собою. Нікого… Лише маленький горобчик, сидячи на тоненькій гілочці, весело цвірінькає.
Я обожнюю осінь. Шкода, що вона не вічна…

Ніколаєва Анастасія, 8-А кл.,
Вчитель Кос Т.С.


Осіння казка

Настала осінь. Кожен день казковий. Розпочинається він по-іншому. Вже не так, як літом. Виходиш на вулицю, то помітно змінюється настрій: там відбувається нібито якась суперечка. Небо, здається, от-от і заплаче. а багряне листя вкриє нагріту землю. Але все вмить змінилось. Хмаринки на небі порозбігались у різні напрямки. Вони ніби грають у хованки. Промені сонця падають на золоте листячко берізки. Вона наче наречена, але не в білій сукні, а в золотавій. Здається, що берізка хоче щось сказати, поділитись своїм смутком, але ні… Вона, як і завжди, мовчить.
Це чудово, коли все навколо - ніби в казці. Адже осінь-це і є казка.

Лавринчук Віта. 8-А клас,
вчитель Кос Т.С.

Осіння казка

Осінь-це найяскравіша пора року, адже все навколо починає вигравати різними барвами, а листя заводить свій осінній танок. Які дивні почуття виникають, коли йдеш по алеї, вкритій жовтим і червоним листям!
Настає осінь, у мене з’являються відчуття, ніби я потрапила у казку, у чарівний світ кольорів. Осінній пейзаж неймовірно красивий, особливо коли настає захід сонця. Його яскраво-багряні промені насичують барви осіннього листя, яке падає на тиху воду і, немов загублені кораблики, пливе за течією, а за цим спостерігає чисте, блакитно-рожеве небо, яке непомітно занурюється у темряву…
Шкода, що осінь триває недовго і осіння казка повинна закінчуватися.

Кулагіна Аріна, 8-А клас,
вчитель Кос Т.С.