Написання прізвищ прикметникової форми.

Тема. Написання прізвищ прикметникової форми.

Мета. З’ясувати особливості творення прізвищ прикметникової форми; навчити школярів застосовувати правила; виробити вміння правильно вживати їх в усному і писемному мовленні; сприяти зміцненню орфографічних навичок; виховувати гордість за своє прізвище, за яким стоять усі покоління роду кожного з учнів.

Тип уроку. Урок формування практичних умінь і навичок із використанням інноваційних технологій.

Обладнання. Різнокольорові картки для роботи в групах; картки із текстами, словами; фото-світлини (пам’ятники М.Грушевському, Т.Шевченку, Б.Хмельницькому в Києві).

Епіграф:            Прізвище – мелодія віків, у котру

                         вплелися перекази й легенди,

                    розповіді й казки про добрих чарівників.

                                                           А.Коваль

                                Х І Д   У Р О К У

1.  Організаційний момент.

2.  Завдання уроку.

3.  Очікувані результати.

4.  Актуалізація опорних знань учнів.

а) Гра-аукціон  «Я знаю, що…»

Учні по черзі називають усі відомості про прикметник.

б) Гра «Чомучка»

Школярі мали випереджальні завдання: підготувати по 5 запитань із вивченої теми, які розпочинаються запитанням «Чому…?»

Робота в парах. Взаємоопитування. Взаємооцінювання.

в) «Диктант для шпигуна».

Учні працюють у групах. Слова для диктанту прикріплені в різних місцях. Кожен по черзі підходить до аркуша, на якому написані слова, читає, запам’ятовує, повертається до групи, диктує. Переможе та група, яка швидко і грамотно запише всі слова.

5.  Ознайомлення учнів із темою уроку.

Оголошення епіграфа уроку й робота з ним.

-    Чому прізвище – це «мелодія віків»?

-    Чому А.Коваль наголошує, що у нього вплелися перекази, легенди, казки?

-    Яких «добрих чарівників» він мав на увазі?

-    А звідки походять ваші прізвища? (учні готували випереджальне завдання – спробувати пояснити походження свого прізвища. Воно походить: від імені, від географічної назви, від роду діяльності, від назви предмета, ознаки, явища).

Слово вчителя. Прізвище – це зафіксоване в документах родинне найменування. Ім’я служить для виділення особи, по батькові вказує на зв’язок з батьком, а прізвище об’єднує членів однієї родини і дає змогу відрізнити їх від представників інших родин. Прізвище треба берегти, не ганьбити негідними вчинками, бо за ним стоять усі покоління вашого роду.

6.  Усвідомлення теоретичного матеріалу в процесі виконання практичних завдань творчого характеру.

а) Творче дослідження. Робота в групах із текстами.

                          Текст для І групи

   Оскільки назви населених пунктів повторюються,  а до того ж мають по кілька близьких варіантів найменування, установити точно, від  назви якого населеного пункту утворене прізвище, буває важко, а іноді – неможливо.

   Прізвище Коцюбинський могло походити від назв сіл Коцюбинці й Коцюбинчики; Вербицький – від назви сіл Верба, Верби, Вербичі. Отже, установити щось точно без додаткових відомостей про конкретну родину важко.

                                                             А.Коваль

                        Текст для ІІ групи

   У часи Катерини ІІ за великі заслуги перед державою до основного прізвища такої людини додавали найменування, яке нагадувало про ці заслуги (найчастіше це були воєнні заслуги). Так, Суворову за перемогу під Римником було присвоєно звання Римникського, а в паперах писалося Суворов-Римникський.

   У 18 ст. таким способом були утворені подвійні найменування: Рум’янцев-Задунайський, Долгорукий-Кримський, Муравйов-Амурський.

   У Кутузова виявилося аж три прізвища: Голенищев (предок Василь Голенище), Кутузов (давній засновник роду Кутуза), Смоленський (за боротьбу з Наполеоном він дістав почесний титул князя Смоленського).   

                                                              А.Коваль

                      Текст для ІІІ групи

   Українські прізвища спочатку одержали феодали, здебільшого за назвою своїх земель: Бистрицький, Острівний, Рогатинський. Згодом – міщани: Килимник, Пивовар, Олійник. Кріпаки довго не мали прізвищ. Лише під кінець 18 ст. родові прізвища мали всі українці. Значна кількість їх утворена від імен. відомо, що від імені Іван існує 130 прізвищ: Іванів, Іваньків, Іванюк, Іванівський, Іваненко… Деякі з них утворені від жіночих імен: Катеринчук, Ганнусин, Мариїсів.

                                                             Г. Передрій

Аналіз мовних явищ на основі тексту.

б) Робота з підручником.

Опрацювання таблиць п.48.

Вправа-загадка 439.

Колективне виконання.

    Видатний художник намалював портрет знаменитого російського поета, щоб викупити з кріпацтва геніального українця.

в) «Мозковий штурм».

Кожна група працює зі світлинами пам’ятників М.Грушевському, Б.Хмельницькому, Т.Шевченку.

   Учні складають колективну розповідь про цих людей, відмінюють їх прізвища.

7.  Підбиття підсумків уроку.

- Над якою темою ми працювали?

- Які види роботи вам сподобалися?

- Як працювали групи?

- Оцініть роботу кожного учня в групі, виставте поурочний бал.

- Чи збулись ваші очікування?

8. Домашнє завдання.

Мовні скарби прикметника. Урок у 6 кл.

Тема. Мовні скарби прикметника.

Мета. Перевірити рівень знань, умінь і навичок, здобутих при вивченні теми «Прикметник»; учити застосовувати теоретичні знання на практиці при розпізнаванні прикметника, визначенні його граматичних ознак; правильно вживати прикметник у мовленні; знаходити вивчені орфограми та пояснювати їх; розвивати пізнавальний інтерес до символів українського народу, його традицій; виховувати почуття поваги до своєї країни, народу.

Обладнання. Ілюстрації, картки з програмовим завданням; тести; таблиця-схема до теми «Прикметник», очікувані результати (схема у вигляді соняшника).

Епіграф до уроку.  Вийду в поле, стану серед жита,

                             Задивлюся в небо голубе.

                             Земле рідна, скільки буду жити,

                             Стільки і любитиму тебе.

                                                                  М.Луків

                         Хід уроку

Установчо-мотиваційний етап

Очікувані результати

Сьогодні у нас незвичайний урок.

Сьогодні ми зробимо ще один крок

В країну прекрасну, країну чудову,

Що нас так чекає й збагачує мову.

Рідна земля… Україна – край, де ми народилися. Її багатство – це безкрайні лани пшениці, вишневі сади, квітучі поля льону, калинові гаї. Кожен народ має свої святині, свої символи. Є вони і в українського народу. Калина, верба, тополя, барвінок, мальви, чорнобривці, соняшник… Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Отож, повторюючи і узагальнюючи знання з цієї теми, ми дізнаємося багато цікавого  ще про один символ України – соняшник.

Операційно-пізнавальний етап

Невичерпна народна скарбниця

-    А який він – соняшник?

(епітети які можна дібрати?)

- А які загадки ви підготували?

- Що знаємо ми про прикметник?

Інтерактивна гра «Я знаю, що …»

    Прикметник – це самостійна частина мови ( учні ланцюжком продовжують перелік граматичних особливостей прикметника)

                              Робота з таблицею

                                   Прикметники

синтаксич- на роль

змінюються

за значенням

ступені порівняння

 

Творчо-дослідницький етап

Гра «Так чи ні» (на уважність; проводить учень)

1.  Прикметник – це службова частина мови? (Ні)

2.  Прикметник означає дію? (Ні)

3.  Відповідає на питання чий? який? (Так)

4.  У реченні виступає додатком? (Ні)

5.  Чи згодні ви з тим, що прикметник має два ступені порівняння? (Ні) (Нульовий, вищий, найвищий)

6.  Прикметник має три розряди? (Так)

7.  Кожен прикметник має повну і короткі форми? (Ні)

8.  Ступені порівняння мають дві форми (Так)

9.  Прикметник не змінюється за відмінками? (Ні)

10.Прикметник змінюється за числами й родами? (Так)

Системно-узагальнюючий етап

Робота з текстами

І група – виписати прикметники і вказати розряди (якісний, відносний і присвійний)

 Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. І в той час же час – це рідкісне, осяйне диво природи, незвичайний феномен рослинного світу.

   «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», - кажуть у народі. А й справді, чи є щось виразніше, красивіше, коли соняшник цвіте!

   Золоточубий соняшник – це не тільки предмет нашого постійного зачудування навколишнім світом, це неповторний і прекрасний символ України.

ІІ група – виписати словосполучення прикметників з іменниками, вказати рід, число, відмінок.

    Квітка сонця – це квітка нашої держави. Краса соняшника, його поживні властивості додали слави «сонячній квітці» у нашому народі. Вона й мислиться, як незмінний і всюдисущий наш супутник, як окраса сільських обійсть, як бажаний і ласкавий зустрічний подорожній, як оберіг домашнього затишку.

ІІІ група – виписати якісні прикметники, утворити всі ступені порівняння.

На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником.

   Спить уночі соняшник, схиливши ніжні пелюстки. Та вранці, тільки сходить зірниця, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця, радіє йому: «Добрий день, сонечко, я  так довго чекав тебе!»

   Вдень сонце підіймається все вище, і вище, пливе по небу.

«Диктант для шпигуна»

Клас поділений на команди. Тексти диктантів прикріплюють до стін. Кожний із членів команди по черзі стає шпигуном. Підходить до тексту, читає, запам’ятовує, повертається до команди, диктує. Переможе та команда, яка швидко і грамотно запише всі слова.

Золоточубий, зів’ялі, світло-коричневі, жовтогарячий, ясночолий, дивовижне, сонцесяйне, оранжево-жовті, пишноголовий, українські.

Гра «Чомучка»

Групи учнів обмінюються підготовленими вдома запитаннями, які починаються зі слова «Чому...?»

Ігрова ситуація (інтерв’ю  у соняшника  )

-    Ви помітили, яке гарне у мене ім’я? У ньому є «сонечко» в усіх європейських мовах: одні кажуть «сонячна квітка», другі «повернений до сонця», треті «той, що дивиться на сонце». Росіяни кажуть под-солнух, білоруси - воротисонце, українці – соняшник, а ще – сонях, солноворот.

-    Ім’я у тебе справді сонячне, а до того ж – прозоре, зрозуміле кожному. Виходить, що ти не  чужинець?

-    Ні, я чужинець, мексиканець. Іспанці привезли мене в Європу як дивовижну квітку, яка повертає голову за сонцем. У 1510 році мене посіяли в Мадрідському ботанічному саду серед інших квітів і милувалися мною. Так я – квітка – увійшла в моду спочатку в Іспанії, а потім в інших землях Європи. Мене дарували вельможам і світським дамам, мене ставили в дорогоцінні  вази, прикрашали мною сади і палаци. Садівники намагалися зробити все для того, щоб я – квітка – ставала все пишнішою, запашнішою.

-    А як ти, «сонячно квітко», потрапила до нас?

-    Цар Петро І навчався в Голландії корабельної справи, коли побачив мене. Він надіслав моє насіння до Петербурга, наказавши вирощувати цю «заморську квітку» в квітниках. Так «заморська квітка» потрапила спочатку на панські клумби, а потім на селянські городи.

Розвиток зв’язного мовлення

   Учні  зачитують твори, підготовлені вдома, називають прикметники, ставлять у початковій формі.

                                  Соняшник

   Одного разу дівчинка пробігла повз квітник і розсипала соняшникове насіння. Пройшов час, випав дощик, засвітило сонечко й обігріло зернятко. І воно проросло. На товстому міцному стеблі похитувалась велика важка квітка з чорною серединкою посеред жовтих пелюсток.

   Квіти сторонилися незнайомки, бо раніше в квітнику вона не росла. Троянди не хотіли з нею розмовляти, насміхаючись, перешіптувались між собою. Прополюючи квітник, дівчинка милувалася яскравими трояндами, а на соняшник не звертала уваги. Та квітка швидко росла й тягнулась своєю голівкою до сонечка. Соняшник протягом дня повертав голову за сонцем. А воно своїм гарячим промінням висушувало тендітні пелюстки троянди, які поступово в’янули і опадали.

   І скоро від розкішної квітки залишилося лише стебло з колючками. А соняшник дозрів,  його насінням ласували і діти, і пташки.

«Стилістичний сміхограй»

(виправити помилки у вживанні прикметників, записати відредагований варіант)

                                    І група

Вибачте, хотів написати краткіший лист, а вийшов довжкіший.

                                    ІІ група

У нашому класі тепер новесенький класний керівник.

                                    ІІІ група

Спочатку я сперечався з мамою, а потім зрозумів, що вона завжди правіша.

Бліц-контроль

Індивідуальна робота на картках.

   З того часу і називають люди цю рослину Соняшником.

Підсумок уроку.

Взаємооцінювання роботи груп (за схемою).

- Чи збулись ваші очікування?

Підберіть спільнокореневі слова до соняшник.

         Акровірш

У всіх людей одна святиня.

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніше їм своя пустиня,

Аніж земний в пустині рай.

Їм красить рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, нема без Батьківщини.

Заключне слово вчителя.

Домашнє завдання

1.Дібрати три запитання до теми «Прикметник», які розпочинаються словом «Чому?».

2.Підготуватися до конкурсу шпаргалок.

3.Випереджальні завдання. Пригадати і записати прислів’я, приказки, загадки про числівник.

Додатки до уроку

Додаток 1

Індивідуально-особистісний підсумок уроку

	Так	Ні	Не дуже
Урок мені сподобався
Цю тему я добре знаю
Я знаю всі терміни
Я добре працюю на уроці
Я впевнений(а) у своїх знаннях
Самооцінка( у балах)

Додаток 2

Легенда про соняшник

   Дуже давно, коли ще ні нас не було на світі, ні дідів, ні прадідів, Сонце сходило на Землю зі своїми дітьми – доньками. Вдень Сонечкові донечки жили на землі, а ввечері йшли на небо. Одного разу веселились вони в гайку, а коли стало Сонце сідати, стали і дівчатка збиратись додому.

   Уже далеченько відійшли вони від гаю, аж молодша донька згадала, що забула свій віночок. Повернулася вона. Але на тому місці віночка вже не було. Зате сидів там красивий хлопець. І заговорив він з донькою Сонця словами, солодшими за мед. Просив красуню залишитися з ним, обіцяв любити її все життя, запевняв, що в нього їй буде краще, ніж у батька – Сонця. І дівчина згодилася… жити на Землі, де співають солов’ї , цвіте калина та існує любов.

   Даремно кликало Сонце доньку додому. Даремно, застерігаючи, сердилося, що на Землі її чекає важке життя. Залишилася донька з коханим. І почалося для неї буденне життя з постійними клопотами. Юнак більше трудився, ніж говорив ніжні слова. А нерідко й зовсім забував про них.

-    Ти багато працюєш, я мало тебе бачу, скучаю за тобою. Ти, мабуть, мене вже не кохаєш? – з тяжкою тугою в серці звернулася до земного красеня дочка Сонця.

-    Ми, люди на Землі, бачимо щастя не тільки в коханні, а й в труді, - відповів хлопець.

-    Тоді навчи і мене трудитись і я стану земною, бо я дуже кохаю тебе.

Юнак промовчав, а красуня ще більше засумувала за батьком-Сонцем та сестрами. Забула про свою гордість і хотіла вже повернутися в батькове царство, але Сонце не змогло забрати дочку, бо вона вже вросла в землю.

   Тільки змочило Сонце красуню своїми сльозами, і стала вона  квіткою, яка з тугою за батьківщиною завжди повертається головою до сонця.

"Беру твій біль на себе"

                       « БЕРУ  ТВІЙ  БІЛЬ  НА  СЕБЕ »

   Вивчаючи життєвий шлях Лариси Петрівни Косач, я пройшла уявно Лесиними дорогами, переболіла її болем, а біль у неї пекельний, виснажливий, і пробігає іноді така думка: якщо хоч трішечки його візьмеш на себе, то, можливо, Лесі буде легше, що її розуміють, підтримують, допомагають. Стою перед пам’ятником Лесі у Новограді-Волинському. Мороз нещадний, а вона – тендітна, як стеблинка, в інеї. Хочеться зігріти її студені руки своїм диханням…

   Мабуть, у такі морози почалася її «тридцятилітня війна» з недугами. У січні 1881 року маленька Леся відпросилася подивитися на водосвят. Це ж так цікаво – вирубують крижаний хрест, пускають голубів, стріляють з рушниць, а піп освячує воду. На лихо, під натовпом крига на Стирі прогнулася, виступила вода… Не врятували Лесю подаровані бабунею Єлизаветою (мати Олени Пчілки та Михайла Драгоманова) валянці. Спершу почала боліти права нога, потім ліва, а далі – нирки, легені. Нерідко Леся не могла навіть сидіти. Безкінечні поїздки по лікарях – Київ, Берлін, Варшава, Цюріх… Операції. Місяцями в гіпсі. Виснажливе лежання з підвішеним тягарем. Леся ховалася зі своїми муками, говорила  про власний біль лише найближчим. А у віршах писала:

     Так! Я буду крізь сльози сміятись,

     Серед лиха співати пісні,

     Без надії таки сподіватись,

     Буду жити! Геть думи сумні!

   Хтось, може, скаже: це ж поезія – у ній може бути гіпербола… Тоді давайте бодай трохи загляньмо у листи.

   «Не  скрию від тебе, що бувають у мене хвилини розпачу, коли мені здається, що все даремне, що я от-от упаду на дорозі і важкий хрест задавить мене, але се хвилини тільки». (Сестрі Ользі)

   І ще сестрі: «…тепер часто всі говорять про те, що ось я тепер здорова і що се мусить мені бути дуже ново і приємно. Якби вони знали, що бути здоровою тільки самій для себе нічого не варт».

   Це, власне, вже кредо, і Леся сповідувала його до останку.

   …Захворіла відразу мама й маленька сестричка Оксана – Леся, забувши про свої недуги, доглядає їх і ставить на ноги.

   Ізидорі від дифтерії загрожувала смерть. Леся допомагає їй днями й ночами, сама виснажившись дощенту. Пізніше, навчаючись у Петербурзі, Дора захворіла на тиф. Птахою прилетіла Леся, лікар потім казав, що саме вона вилікувала сестру.

   І ще про оте – біль на себе. «Я дуже рада, що Ви поправляєтесь, - пише Леся своєму духовному вчителю Михайлу Драгоманову, - я все-таки часто згадую легенди, де то одна людина приймає на себе чужу біду і слабість, і жаль мені, що це можливо тільки в казці».

    Леся Українка і Сергій Мержинський… Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності…  З наближенням зими здоров’я Мержинського гіршало. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом – побивається хворим. Тому батьки не схвалювали доньчиних вчинків, хоч розуміли і в душі співчували їй, але жаліли свою дитину. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй , як вона хоче, однак мовчки засуджували все це.

   Мовчазні конфлікти приносили багато страждань. Лесі теж було жаль батьків і всю рідню, яким вона завдавала прикрощів, але ніколи й хвилину не вагалася – вона вся на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.

    Болем і незгасаючою надією повні листи Лесі Українки цього періоду Ользі – сестрі, другові, пораднику вона напише: «Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила за все своє життя. Нехай навіть се жертва буде потрібна».

   І ось   вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Коханий  уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Обличчя бліде з жовтуватим відтінком. На ньому світяться лише великі очі. Температура щодня дуже висока. Часто кров йде горлом. Та, помираючи, він прагне піклуватися про Лесю.

    Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепіано, розмовляє… часто говорить вона одна, а він очими,  жестами  відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису Петрівну не міг зупинити характер Мержинського, що став дуже важким під впливом хвороби, досить важким. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку , біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б , та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…»

   Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває, що внутрішні сили не слабшають, а,  навпаки,  міцніють. Прекрасні очі палають колосальної сили вогнем, який ніколи не зустрінеш у пересічної людини, вогнем, джерело якого – вміння співчувати, осягати чужий біль, як власний. А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала. Надія змінювалась безвихіддю. Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка – Євангеліє – в останні дні життя став християнином.

 Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка. Чим вона могла допомогти? Як затамувати незагойну рану, котру лишає на все-все життя нерозділене кохання? Були б такі ліки – хай навіть добуті з власного серця – вона віддала б їх…Тепер їй однаково… Гірка чаша випита до краплини. Тепер вона звідала все! От, виходить, задля чого виривала його з лапищ смерті. Щоб здобути ще один відчутний удар…

   Леся, повторюючи за Мержинським, пише листа його коханій… і ніхто, і ніщо не полегшить прихованої розпуки між рядками. Цю чашу вона випила до дна.

   Після одного з найтяжчих нападів хвороби в самому «апогею болю», як зізнається згодом в листі до  І. Франка, протягом ночі напише драматичну поему «Одержима».

   Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити  шедеври в майбутньому.  Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…». І якось дивно після цього слухати скарги  наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів . Ніби й не було Лесі.

   Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за закоханого в неї Климента Квітку.

   Навіть в останні дні життя Леся була дуже мужньою. Всяка їжа їй спротивилася, що при свій силі волі вона могла себе змусити щось випити, і єдине, що їла без огиди – морозиво з ожини. Сестра Дора збирала цю ягоду і робила морозиво. Весь час у Олени Пчілки надія змінювалась відчаєм, а то знову десь у глибині душі жевріла надія, що станеться чудо і врятує Лесю, але мучило почуття безпорадності. Свідомості хвора не втрачала, тільки часами вночі марила. Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, просила : «Дивіться, наготуйте ж Лілі (так вона називала Ольгу) щось поїсти! Вона ж так бідна здорожилася!»  Це були її останні слова. Довідавшись, що потяг приходить на світанку, Леся задрімала. Сестра приїхала, але… Лесі не застала . Чуда не сталося!..

   Та сила волі й любові, що виявили в житті мати і донька – безприкладні. Мати і в хвилини відчаю знаходила в собі сили володіти собою і перед Лесею не виявити своєї зневіри в можливість рятунку, а Леся мала в собі силу з любові до неї так героїчно терпіти страждання. Ніколи жодної скарги!

   Життя Лесі Українки як відомої і неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, були і вигадки. Але вона вміла терпіти біль, брати його на себе…

    

                                            ВЕСЕЛЬЄВА ОЛЕКСАНДРА, УЧЕНИЦЯ 9-Б КЛАСУ
                                              ВОЛОДАРСЬК – ВОЛОДАРСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ

                    ВИКЛАДАЧ-КОНСУЛЬТАНТ          Т. ПРИМАК