вівторок, 10 лютого 2009 р.

Сергій Мержинський і Леся Українка

ТЕМА. «ВІН БУВ ДРУГОМ ЇЇ ІДЕЙ…»
МЕТА. Сприяти збагаченню знань учнів про Лесю Українку. Створювати
умови для цілісного уявлення про неї не тільки як про митця,
громадянина, але й як про жінку, що сподівалася на звичайне
людське щастя.
Розвивати пізнавальні здібності кожної дитини.
Виховувати інтерес до життєвого шляху письменниці.

1.МОТИВАЦІЯ.
Розмова наша сьогодні піде про почуття, про яке здебільшого мовчать, а коли говорять, - то напівголосно. На світі не знайдеться людини, яка була б байдужою до нього, яка б не переживала його солодких мук і гірких радостей. Отже, поговоримо про кохання. Хоч у коханні і немає порадників, але, переживаючи будні і свята, сум і радість, розлуки і зустрічі, ми подумки звертаємося до тих, хто своєю силою любові, терпінням і мудрістю дає зразок величі цього почуття. Звернімося зараз до Лесі Українки – вона допоможе нам розібратися у власних душах.
Ми хочемо на уроці розкрити втаємничені сторінки із життя жінки, яка вміла любити і пережила у своєму житті нерозділене кохання.

ПРИЙОМ «МІКРОФОН». Учні розповідають, що їм відомо про Лесю як про поетесу. З її іменем пов’язано поняття борця, який долає фізичний біль, мужньо зносить повільне згасання і жодним словом не нарікає на долю, не чекає співчуття.
Та ми спробуємо побачити Лесю дещо по-іншому, спробуємо розкрити втаємничені сторінки із життя жінки, що вміла любити і пережила у своєму житті трагічне нерозділене кохання.

2. ОГОЛОШЕННЯ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ТЕМИ Й ОЧІКУВАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.
Очікувані результати:
-після цього уроку учні дізнаються про нову для них сторінку з життя Лесі Українки;
-висловлять власне ставлення до цієї історії кохання;
-проаналізують події та риси характеру цієї неординарної особистості.

3. НАДАННЯ НЕОБХІДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ .
МІНІ-ЛЕКЦІЯ.

Леся Українка і Сергій Мержинський… Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди: геніальна жінка, чиї твори не були належно оцінені сучасниками, і не прочитані повною мірою і зараз, через багато років, і інтелігентний , сповнений благородних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. На мою думку, ці люди не могли не зустрітися… Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили у публіцистиці. Лесю Українку вражали краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій були подібні одне до одного. Нескінченні , невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року…Воно було незабутнє. Може, найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали човном по річці Псьол. Нечасто Лариса Косач могла так оцінити людину: «Він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближчому другові». Адже розуміти, по-справжньому розуміти таку людину, якою була Леся Українка, могла тільки непересічна особа.

4. ІНТЕРАКТИВНА ВПРАВА.
ОБ’ЄДНАННЯ В ГРУПИ, РОЗПОДІЛ РОЛЕЙ.
ОПРАЦЮВАННЯ МАТЕРІАЛУ.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ.
Учень. Згадані вище слова були сказані про Сергія Костянтиновича Мержинського, людину, про яку ми знаємо так мало, але яка стільки важила в житті поетеси. Це знайомство й справді переросло у велику дружбу. На жаль, їхнє листування не збереглося – зустрічаємо лише поодинокі спогади у листах до сестри Ольги. Зустрічаються досить часто. Коли він говорить про неї, то в його словах звучить велике захоплення і глибоке почуття. Але не
таке , якого вона очікувала. Адже Сергій був закоханий в іншу жінку. Тому в його словах і біль, і сум. Коли Олена Пчілка запитала у доньки: «Се – дружба чи щось інше?», то Леся відповіла: «Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю – без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці; вирви ніж з серця – і воно кров’ю зійде… Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він мене любив, ми обоє нещасні були б. Я знаю се і все-таки його кохаю, сама себе палю вогнем».
Учениця. З наближенням зими здоров’я Мержинського гіршало. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом – побивається хворим. Тому батьки не схвалювали доньчиних вчинків, хоч розуміли і в душі співчували їй, але жаліли свою дитину. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй , як вона хоче, однак мовчки засуджували все це.
Мовчазні конфлікти приносили багато страждань. Лесі теж було жаль батьків і всю рідню, яким вона завдавала прикрощів , але ніколи й хвилину не вагалася – вона вся на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.

Учень. Болем і незгасаючою надією повні листи Лесі Українки цього періоду Ользі – сестрі, другові, пораднику вона напише: «Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила за все своє життя. Нехай навіть се жертва буде потрібна».
І ось з 7 січня вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Обличчя бліде з жовтуватим відтінком. На ньому світяться лише великі очі. Температура щодня дуже висока. Часто кров йде горлом. Та, помираючи, він прагне піклуватися про Лесю.

Учениця. Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепіано, розмовляє… часто говорить вона одна, а він очими, жестами відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису Петрівну не міг зупинити характер Мержинського, що став дуже важким під впливом хвороби. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку , біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б , та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…»

Учень. Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває. що внутрішні сили не слабшають, а, навпаки, міцніють. Прекрасні очі палають колосальної сили вогнем, який ніколи не зустрінеш у пересічної людини, вогнем, джерело якого – вміння співчувати, осягати чужий біль, як власний. А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала. Надія змінювалась безвихіддю. Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка – Євангеліє – в останні дні життя став християнином.

Учениця. Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка. Чим вона могла допомогти? Як затамувати незагоєну рану, котру лишає на все-все життя нерозділене кохання? Були б такі ліки – хай навіть добуті з власного серця – вона віддала б їх…Тепер їй однаково… Гірка чаша випита до краплини. Тепер вона звідала все! От, виходить, задля чого виривала його з лапищ смерті. Щоб здобути ще один відчутний удар…
Леся, повторюючи за Мержинським, пише листа його коханій, і ніхто, і ніщо не полегшить прихованої розпуки між рядками. Цю чашу вона випила до дна.
Учень. 8 січня після одного з найтяжчих нападів хвороби в самому «апогею болю», як зізнається через 2 роки в листі до І. Франка, протягом ночі Леся напише драматичну поему «Одержима».
3 березня 1901 року Мержинський помирає.

ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ УРОКУ.
- Які думки та почуття викликали у вас ці дослідження?
- Що нового ви дізнались?
- Чому навчились?
- Якою постала перед вами Леся?

Учитель. Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити свої шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…». І якось дивно після цього слухати скарги наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів . Ніби й не було Лесі.
Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за закоханого в неї Климента Квітку.
Особисте життя Лесі Українки як відомої і неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми – не судді.