Мета: ознайомити учнів з творчістю Антоніни Балан;
розвивати
естетичні смаки
школярів, вміння сприймати поезію, аналізувати
почуте й прочитане, робити
власні висновки й узагальнення;
сприяти формуванню
почуття патріотизму, доброти, щирості.
Обладнання: виставка збірок Антоніни Балан.
Хід уроку
Звучить поезія «Я
полісянка – родом з України»
Розіслався туман над Іршею,
Хвилю котить в пшеничних ланах,
Я люблю Володарськ свій душею,
Рідне місто в поліських краях.
На вчорашній зорі, у квітучих полях…
Босоніж ходили і мати, і я
В голубих, наче море, льонах…
Пісня жайвора срібним дзвіночком
Розсипає вранішню росу,
Заквітчана білим віночком,
Я матусі волошки несу.
Тож водила мене моя мати
Босоніж на вранішню росу,
Щоб могла я Вітчизну впізнати,
Щоб сприйняти поліську красу.
Моя колиска – рідне місто,
Де самоцвіти розсипа намисто.
Де зорі над Іршею ясно сяють,
Дівчата під баян співають.
І ніжна пісня лине над Іршею.
Я з нею поріднилася душею.
І з молоком ввібрала цвіт калини .
Я полісянка – родом з України!
Учитель
Ми народилися і живемо на
мальовничому Поліссі. У цьому чудовому краї живуть талановиті, щирі, щедрі на
добро люди. Сьогодні ми познайомимося із творчістю нашої землячки Антоніни
Юхимівни Балан, її поезія має золоті струни, тому темою нашого уроку є слова
«Золоті струни жіночого серця». Хто ж вона, Антоніна Балан?
Учень
Самобутня поетеса Антоніна
Юхимівна Балан народилася в мальовничому
селі Сколобів Володарськ – Волинського району в 1937 році. Тут навчилась любити
й розуміти природу й людей – щирих, працьовитих. Серце її ще змалечку прагнуло
краси і світла. Допитлива дівчика шукала у книжках відповіді на життєві
питання. Ще будучи школяркою, Тоня цікавилася поезією, легко запам’ятовувала поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки.
Змалечку писала вірші, навіть і гадки не маючи, що розпочала свій творчий шлях
у загадкову країну Поезії.
Учениця
Магічний світ літератури –
Літописи, поеми і вірші…
Вони – талановиті струни,
Бальзам для серця, спів душі.
І пишуть все мрійники казкові,
Чарівники, мудріші від зорі.
У кожного в сецях – іскра любові,
Вони письменники, поети й піснярі.
По різному їх можна називати,
Але призначення у них одне:
Писати, вірити, творити,
Аж поки зірка щастя не мине.
Учень
Антоніна Юхимівна все своє
життя присвятила книзі. Її знають, як бібліотечного працівника. Розпочинала
свою діяльність у сільській бібліотеці, а завершила трудовий шлях бібліотекаром
районної бібліотеки для дітей. Завжди була уважною до маленьких відвідувачів,
дуже любили сво професію, читачів, яких обслуговувала і віддала 37 років
самовідданої праці. Своє професійне кредо виклала в поезії «Бібліотекар».
Учениця
Її професія красива й скромна –
Для неї кращої нема.
З любов’ю й вмінням книги підбирає,
Багато знає вже вона.
Щоб відповідь на всі питання дати,
Про все на світі їй потрібно знати…
Учень
Антоніна Юхимівна тісно
співпрацювала з учителями. Першими читачами її поезій була сім’я Каленюків, яка
редагувала її поетичні твори. Петро Полікарпович присвятив їй поезію, яка
згодом стала піснею «Мила Тоню. Тонечко»
Учень
Мила Тоню, Тонечко,
Полісяночко рідна моя,
Нелегкою була, моє сонечко,
Вся життєва дорога твоя.
Тяжко дуже буває…
Я німію тоді між беріз,
А душа твої вірші співає
І хвилює мене аж до сліз.
Мудрість твою сприймаю,
Доброту і бажання твоє.
З болем в серці літаю
У нелегке дитинство моє.
Слово твоє чарує,
Закликає нас бути людьми.
З твоїх віршів читач наш відчує,
Хто такі діти війни.
Учениця
Кажуть, книжка письменника –
це власноруч випещене деревце для спільного саду. Антоніна Юхимівна дуже
добротно готує грунт для своїх деревцят, віддано плекає свій молодий сад. Вона
пише про те, що думає, чим живе, у що сердечно вірить. Її вірші не тільки
пульсують чистими глибокими почуттями, вони розкривають складний і багатий
інтелектуальний світ сучасної людини.
Учень
А дощ все лив.
Проте в душі вже не було
Ні смутку, ані жалю.
Лилися сльози по щоках,
А я була у розпачі й відчаю…
Учениця
Червоною ниткою в її поетичній творчості снується вічний образ української
матері-берегині, матері-солдатки. Це поезії «Моя мадонна», «Посадила матуся
калину», «Вдова солдата», «Рідній матусі»…
Це для тебе, матусю рідненька,
Самі ніжні й ласкаві слова.
Твої руки такі мозолясті,
В сивині майже вся голова.
Ти косила сама й молотила,
Бо ж тоді був такий важкий час.
Ти сімох у сім’ї нас ростила,
Все робила, рідненька. для нас.
То ж для тебе, рідненька матусю,
Посилаю ці ніжні слова
І цілую натруджені руки.
Будь, матусю, ти довго жива.
Учень
Вірші Антоніни Юхимівни спонукають до переживань, бо відчувається, що
на розмову із читачами її веде душевна необхідність поділитися побаченим,
пережитим, наболілим, що виливається у поетичний рядок. І вона писала, але
тільки в 2006 році запропонувала читачам свою першу збірку «Золоті струни
жіночого серця», яка ввібрала у себе всю повноту людського життя, солодку
щемність та гіркоту спогадів, красу природи рідного Полісся.
Учениця
Моє Полісся, рідний краю,
Заквітчане у ніжний цвіт.
Я кращої землі не знаю.
Хоча б об’їхала весь
світ.
Сади зелені в білих шатах
І ніжний голос солов’я,
В туман ранковий все повито,
Засмучена земля моя.
Кущі калини над водою
Задумливо в цвіту стоять.
Берізки ніжною красою
Щось з вітром ніби гомонять.
До них я руки простягаю,
Молюсь до Бога між вітрів.
Його благаю і вмовляю:
Врятуй нам землю від гріхів.
Врятуй квітучу Україну,
Хоча й Чорнобиль ще димить.
За тебе, ненько-Україно,
Душа і плаче, і болить.
І я в тривозі аж до болю
За долю рідної землі.
Що ж буде з нею і зі мною?!
На ній бо діточки малі…
Учень
Повисли зорі над Іршею.
Дуби столітні в ряд стоять:
Діди, батькисини-солдати
Тут мертвим сном давно вже сплять.
Весь парк, обнесений ровами,
Яким багато вже століть.
У парку тут на постаменті
Погруддя Кутузова стоїть.
Учениця
Творчий доробок поетеси поповнили книги «Моє Полісся, мій квітучий
краю», «Повисли зорі над Іршею», «Незвідані дороги», «Червоні яблука», готується
збірка дитячих поезій «Конвалії для мами».
Учень
Осінній сад прибирали,
Кучу листя назгрібали.
Їжачок у сад забрів,
В листя яблук наносив.
Добрий він запас зробив,
А за зиму все поїв.
В листі тепло.Ліг він спати –
До весни відпочивати…
Учитель
Звичайно, ми вже багато знаємо про Антоніну Юхимівну, про її твори, але
хотілося б познайомитися ближче. Наша гостя люб’язно відповість на всі ваші запитання.
Який випадок з дитинства Вам запам’ятався?
Ким Ви мріяли стати? Чи здійснилася Ваша мрія?
Чи можете згадати свій перший вірш? У якому
віці його написали?
Що Ви найбільше цінуєте в людях?
Талант, на Вашу думку, це дар Божий чи
невтомна праці?
Які Ваші улюблені квіти?
Ваше хобі?
Яку пору року Ви любите найбільше?
Що побажаєте нашим учням-гімназистам?
Учитель
Дякуємо нашій шановній гості .
Ось такі вони - струни жіночого серця. Труднощі не руйнують
потяг до краси, не збіднюють переболеної душі, а вірші її зворушують, змушують
уважніше подивитися навкруги, задуматися над своїм місцем у житті. Ми щиро
вдячні Антоніні Юхимівні за сьогоднішню зустріч, за урок-автограф та автограф,
залишений у наших серцях.