ЯКОЮ Ж БУЛА ЛЕСЯ (автопортрет «жінки з косачівського роду» за її листами).

ТЕМА. ЯКОЮ Ж БУЛА ЛЕСЯ (автопортрет «жінки з косачівського роду» за її
листами).
МЕТА. Аналізуючи епістолярну спадщину Лариси Петрівни Косач, пізнати її як
особистість, як людину.
Формувати вміння самостійно конструювати свої знання, вчитись орієнтуватися
в інформаційному просторі.
Активно розвивати критичне мислення.
Формувати загальнолюдські цінності.

ТИП УРОКУ. Урок-дослідження .

Х ІД У Р О К У

1. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ ПРОЕКТУ.

ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ.

З роками не згасає захоплення творчим подвигом, звитяжним життям найвидатнішої дочки рідного краю – Лесі Українки. Якщо скористатися відомою гетівською порадою, для розуміння поета варто побувати на його батьківщині. Щоб глибше пізнати людину як особистість, можна вдатися до спогадів про неї. Однак таке джерело навряд чи допоможе створити цілісний і справжній образ. Леся Українка , зокрема, писала :
«Ніколи найближчі друзі не знали мене всеї, та я думаю, що се так і буде завжди».
Найвірогідніша ж інформація – «з перших уст» - міститься хіба що в щоденниках і листах самого поета. Тому, шукаючи істинні характеристики Лесі Українки (як зовнішні, так і внутрішні) , ми вдамося до її епістолярних текстів. Щоправда, доречність, а головне - дозволеність такого вибору також не безсумнівна. Згадаймо певні перестороги й передусім відомі Лесині міркування:
«Взагалі я волію, щоб моє приватне життя, як життя взорової римської матрони, було «світові» невідоме, і справді здебільшого так воно й є [4,ХІІ;120].
« Я все-таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати…»[4, Х; 166].
І все ж таки обраний шлях видається виправданим, оскільки ми хочемо дізнатися, якою ж насправді була Леся Українка : що може бути правдивішим, ніж самохарактеристика! Автопортрет у Лесиних листах , позбавлений найменшої фальші й маскування, допоможе реконструювати її справжній, а не вигаданий чи бажаний образ.

2. ПЛАНУВАННЯ ПРОЕКТУ.
1) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;
2) установлення критеріїв оцінки результату і процесу;
3) учні об’єднуються в групи, формулюють завдання і виробляють план дій;
4) учитель коректує, пропонує ідеї, висуває пропозиції.

І група досліджує зовнішність Лесі.
ІІ група описує її внутрішній світ.
ІІІ група аналізує душевну «метеорологію».
ІV група вивчає «вічного мандрівника».
V група «спостерігає» за родинними генами.

3. ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ (спостереження, робота з літературою – опрацювання епістолярної спадщини поетеси).
4. АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЇ.


Учитель коректує, спостерігає, радить.

5. ЗАХИСТ ПРОЕКТІВ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТІВ.

І ГРУПА


Про власну зовнішність Леся пригадує принагідно, мимохіть і фрагментарно ( волосся моє попелясте…) ; « я дарма що біла…», здебільшого використовуючи прийом зіставлення чи порівняння ( « Молода господиня моя навіть подібна до когось білого на вроду, така сама біла і тонка…» , « найголубіше мені, а найзолотіше , оскільки ми блондинка і брюнетка морально і фізично» - сестрі Ользі або вдаючись до іронічно-жартівливої тональності (« Блузок коротких купила дві, дуже трудно знайти добрі для мене, бо тут все або англійські (з стоячими комірами крохмальними), або на підшивці й розщитані на дуже великих німок, а не таких створінь, як я».
Письменниця була невисока, тендітна ( важила здебільшого – 59 кг, а в останні роки 46-48 кг), недарма в дні перебування в Хельвані її називали невагомою.
Сама Леся не почувала « від сього ніякої вигоди, а лікар скандалізований», що людина її віку й зросту « важить всього 47 кг», а тому цілком закономірно зробила свій вибір на користь Дон Кіхота: « … коли вибирати з двох, то я вже волію бути Дон Кіхотом, ніж Санчо Панса», бо так їй було « більше по натурі, та й навіть по фігурі». В іншому тексті використала порівняння з павутиною .
На Лесине переконання фото не завжди правдиво відображало її. Зокрема, фотопортрет 1896 року , тиражований щонайбільше, не відповідав дійсності. Климент Квітка писав : « … знаючи близько Лесю 15 літ і постерігаючи її вираз в різні моменти життя і в різних настроях, запевняю, що пишно надменного і холодного виразу в такім роді, як на тому розпростореному портреті, не було в неї ніколи за сей період».
Леся никала публічних оглядин, передбачаючи ймовірні зіставлення зі своїм стереотипом : «… хтось себе дуже прикро і засоромлено почуває, коли про нього вступні слова говорять, а публіка йому в лице заглядає : ану, який він той «хтось», чи то він справді подібний до «такого», як про нього кажуть.

ІІ ГРУПА

На переконання Лесі, значно важливішим є внутрішній світ людини, її характер – «вдача», «натура». У першому листі до Ольги Кобилянської 20 травня 1899 року вона зізнавалася :
« маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу, і часто, боячись показати себе не в пору експансивною, попадаю в інший гріх – здаюсь індиферентною…» І поспішала виправити свою майбутню поведінку : «…наперед прошу Вас, простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне, буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, шо я – українка».
Характеризуючи власну вдачу, Леся найчастіше використовувала епітети: « я не сонної вдачі», «маю дуже бродячу натуру», «моя поетична натура», « починаю вірити в свою натуру – дуже витримлива»; « дуже я тут, серед камінного Берліна, заскучала за лісом, таки лісова натура обзивається»; «маю циганську натуру». Іноді пише про власну натуру відсторонено, вдаючись до узагальнень: « Що робити, я завжди навіть найкраще описувала зимою весну, а літом зиму, видно, моя натура любить контрасти». Вона стверджувала: « Як добре зважити, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстановку навколо мене ( ну, і кості мої, як траплялось, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, давно засвоїла собі « трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту…»
Не претендуючи на унікальність, Леся підкреслювала своєрідність особистості: « …не всі ж таку натуру мають, як я».

ІІІ ГРУПА

В листах Леся Українка акцентувала увагу на особливостях «внутрішнього» барометра та особистій метеорології, яка здебільшого вступала в суперечності з природною й своєрідно позначалася на її творчій активності : «…я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого нездатною до виявлення себе в слові…» Внутрішній стан спонукав до самоаналізу : « І дивіться, яка неподібна буває натура: поки жилося ліберально по-собачому – в холоді, в голоді ( бо не дуже-то можна їсти під час бурі), то я писала, можна сказати, вимушено, тепер же в теплі та в добрі, хоч мене на кілочок повісьте, нічого не хочеться робити, і якщо й роблю, то тільки з патріотичного обов’язку».
Передумови власної душевної метеорології Леся пояснювала так: « …у мене ж сей настрій залежить найбільш від того, яка погода в душі, і я тоді пишу найбільше в тії дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде. Запевне, що в мене далеко не завжди йде дощ, борони Боже, але се, як я бачу, можна подумати , читаючи мої вірші».

ІV ГРУПА

Леся загалом була невибаглива до побуту. Цьому й немало прислужилося й те, що родина постійно мандрувала. Недарма поетеса називала її «вічно мандрівною», акцентуючи увагу на «мігрувальному» способі життя. Себе вона порівнювала з циганами, використовуючи узвичаєний стереотип.
Мандрівний спосіб життя Леся сприймала неоднозначно. З одного боку, їй імпонували подорожі, титул «неутомимого туриста», й можливість у такий спосіб пізнавати світ. Якось вона навіть зізнавалася : « Якби я була здорова, то, може б, вийшов з мене другий Вамбері або другий Пржевальський, бо маю дужу бродячу натуру».
З іншого ( особливо коли такі мандри стали вимушеними) – кожна розлука з родиною, з друзями, з Україною додавала їй болю й гіркоти, бо була переконана : «…хто може не їхати на чужину, хоч би й прекрасну, той щасливий…» Чужина, без сумніву, дуже вражала Лесю, невипадково її так болісно гнітила перспектива «дожити віку на чужині».

V ГРУПА

Нерідко Леся характеризує себе через належність до «косачівського роду»: « Слабогруда я, то правда, але з такою «чахоткою» , як у мене, можна сто літ жити, то напевне. І взагалі я, як і всі Косачі, хоч би й зовсім не лічилась, то таки б не хутко пропала…» Почасти вона підкреслювала спільність рис лише з кимось одним із родини. З сестрою Ольгою їх зближувало «…почуття товариства і братерства не тільки до своїх, але й до чужих, не знаю, що заложило його в нас, виховання чи природа, тільки в нас воно дуже розвите».
Із почуттям неприхованої гордості нагадувала вона братові Миколі про еллінське коріння їхнього роду : « Я не сподівалась, що тобі, Микосю, найлегша буде грецька мова, - об неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду».
Щоправда, не завжди родинні гени мали знак «плюс», і Леся, з притаманною їй відвертістю й самокритичністю зізнавалася сестрі Ользі: « Ти, може, й права, що ми почасти підтримуємо традицію неодвертості з нашими меншими…»; «недбалість (зрештою, властиву нам усім); значно рідше протиставляла риси свого характеру іншим членам родини: « З усієї родини, як бачиш , найакуратніша я, бо пишу в день отримання твого листа…»

6. РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ (висновки)

Аналізуючи епістолярну спадщину Лесі Українки, ми довідались:

- у ставленні до себе, вона була не самокритичною, а почасти – безжальною і, очевидно, не завжди справедливою, однак не лише максимальна вимогливість до себе, а передусім прагнення досягти бажаних духовних орієнтирів;
- мала достатньо духу визнати власні помилки і говорила про них відверто й щиро найдорожчим людям, намагаючись уберегти їх від повторення;
- визначальними рисами власного характеру Леся вважала живучість та витривалість;
- застосовувала власний інтелект якнайповніше;
- ймовірним професійним майбутнім вважала теологію;
- у мріях сподівалася жити по-людськи і працювати по-людськи;
- а понад усе хотіла б бути з нормальним серцем і здоровою душею;
- вірила, що вернуться ще дні праці і ночі мрій;
- оглядаючись назад, оцінюючи минуле, вона приходила до висновку, що нічого у своєму житті, якщо б можна було прожити його вдруге, не змінювала б.

Отже, завдяки самохарактеристикам, які сповнені глибокого самоаналізу і водночас позбавлені «самоїдства», вимальовується автопортрет «еластично-упертої», «скептичної розумом», фанатично почуттями «жінки з Косачівського роду» - Українки трагічного світогляду.

7. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ І ПРОЦЕСУ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

- Чого і як ви разом з однокласниками навчилися?
- Якби вам довелося починати новий проект, що ви зробили б інакше?
- Яких умінь і навичок ви набули, працюючи над цим проектом?
- У чому полягають переваги роботи в групі?
- А які недоліки групової роботи?
- Що ви зробили добре?
- Як ви можете удосконалити свої навички та уміння для вирішення проблем?