Мене звати Стецюк Уляна. Навчаюсь у 10-А класі Володарськ Волинської гімназії. Вирішила брати участь у конкурсі поезій, бо з ранніх літ захоплююсь українською і зарубіжною літературою. Люблю писати вірші. Це захоплення допомагає мені передавати свої емоції, почуття. Вірші сприяють гармонійно розвиватися. Я вважаю, що поезія окрилює душу людини, робить її кращою.
Я дуже різностороння і творча людина. Найбільше мені подобаються гуманітарні науки. Я беру участь у районних та обласних олімпіадах, неодноразово виборювала почесні місця.
А ще займаюся науково-дослідницькою діяльністю. Вже третій рік разом із моїм науковим керівником Примак Т.К. працюю над дослідженням творчості талановитої землячки Лесі Українки. Свою наукову роботу захищала не лише на засіданні Житомирського територіального відділення МАН, а й на І Міжнародному конкурсі українознавства, що відбувся у Києві 2007 року.
Леся Українка є для мене прикладом для наслідування. Саме вивчення її творчості підштовхнуло мене до написання віршів.
РІДНА МОВА
Моя рідна українська мово!
Ти - коштовний діамант чудовий.
Ти - цариця всіх владик земних.
Ти - моя перлина на дні моря.
Ти - найбільше диво з усіх див.
І прекрасні барви веселкові,
І серпанок ніжний навесні
Увібрала ти в гаї й діброви,
Моя мила радість, назавжди.
Я тебе, свою надію щиру,
Ніжно так до серця прикладу
І, пильнуючи від невизнання виру,
Берегтиму від чужого безладу.
Чистоту твою і мелодійність,
Ніжність, чуйність, різнобарв’я і красу.
Лише тобі я присягну на вірність
І любов свою до тебе піднесу.
Незрівнянна ти, моя колиско пісні,
Неповторна у своїй красі
Колоритністю своєю ти чаруєш,
Як природа білим цвітом навесні.
І обличчя також різні маєш,
То красунею-Венерою витаєш між людей,
Даруючи любов,
То подібною Афіні ти буваєш
У ту пору, коли слова метаєш
Немов стріли, що хвилюють кров,
Як валькірія ти войовнича
І гаряча, мов розбурханий вулкан.
Не захоплюватися тобою я не вмію,
Я потрапила навіки в твій капкан.
МІЙ РІДНИЙ ПОЛІСЬКИЙ КРАЮ…
Мій рідний поліський краю,
Милуюсь тобою, як світанки стрічаю,
Люблю я поля твої неозорі,
Озера і ріки блакитно-прозорі,
Луги росянисті, ліси зеленаві,
Прекрасні, медові жита величаві.
Мій милий поліський краю,
Разом із тобою я день проводжаю,
Дивлюся, як сонце сідає за гай,
Освітлюючи темний неба край.
Окрасо Вкраїни, Полісся,
Велична, славетна земля,
Тебе не замінять далекі края,
Ні Альпи зимові, тепло екзотичне
Не зменшать твоє притягання магічне
До серця мого вогняного.
Красуйся й цвіти, моє любе Полісся,
Яскравою квіткою в полі
Стань смугою моєї долі,
Прекрасним відсвітом мого життя,
Веди мене, як нитка Аріадни на роздоллі
Вела не раз мандрівника.
ОДА ТУГИ ЗА БАТЬКІВЩИНОЮ
Коли стрілою подих вітру в горах
Морозом обпече твої вуста
Ти знай, що це твоя єдина
Луною зве тебе у різних голосах.
Коли мелодія дощів похмурих
Тужливим відсвітом знайде себе в піснях,
Згадай її і відізвись на поклик, іди до неї по долинах і ярах.
По горах, по морях і по рівнинах
Шукай її ясний і чистий лик.
Лети, вгамуй цей голод серця нездоланний,
Згадай місця, в яких щасливий був.
Ти ж не забув ще край обітованний
Краси і величі, шматочка раю на землі,
Лиш тут луги в нічній імлі,
Купаючись у росах, до світання сяють.
І зеленню своєю душу окриляють.
Лиш тут ти спокій віднайдеш в житах,
Відкинувши свій сум й неспокій,
Підеш шляхом по зоряних стежках...
Коли ж у безнадії ти опустиш руки,
Апатії піддавшись, і забудеш
Найбільшу цінність на землі святу,
Коли відкинеш непорочну чистоту
Блакиті неба і озер глибинних,
Коли струну серцеву не зачепить поклик журавлів
І сльози не навернуться на очі,
Відчувши теплі коливання ночі,
І місяць знов не вкаже той край світу протилежний,
Який в уяві ти так довго малював.
Коли загубиш ти той сум безмежний,
Який з глибин душі до тебе промовляв.
Людиною ти вже не будеш,
Як свою справжність не здобудеш
З-поміж планет, зірок, світів славетних
Ти будеш жити серед зомбі безхребетних,
Як дух потоне твій у чорних болотах.
Мене звати Сачук Ганна. Мені чотирнадцять років. Навчаюсь у Володарськ – Волинській гімназії. У вільний час співаю, пишу вірші або працюю за комп’ютером. Люблю багато часу проводити з друзями та ходити до церкви. Вірші пишу на різну тематику. В майбутньому хочу бути успішною, освіченою та розумною леді.
Батьківська земля
Рідна стежка, що веде до хати,
Рідний гай, і луки, і поля.
Рідна пісня, що співала мати,
Рідний край – це батьківська земля.
Рідне й ніжне слово барвінкове.
І вечірня тихая зоря.
І на полі вирядивсь святково
Колосок відбірного зерна.
Рідненькі на клумбах чорнобривці,
і верба з калиною над Дніпром
Нахилились, щоб напитися водиці.
Рідний ліс зоріє за селом.
Рідна Україна – моя мати,
Рідна Батьківщина чарівна.
Якщо хочете про неї усе знати,
Зазирніть у думу Кобзаря.
Полісся рідна сторона
Полісся рідна сторона,
Там чую співи солов’я.
Там гарно взимку й навесні –
Поля, ліси, гаї, річки.
Там стежки витоптані змалку,
Ходила ними спозаранку
В куточки рідного Полісся.
Хто народився там – вознісся.
Понісся у чарівний край.
Там все прекрасне, наче рай.
Там шум зеленої трави.
Там дуже гарно скрізь, завжди.
Хто був хоч раз в цій стороні,
Той знає всі її дари.
Там ніжні хмароньки пливуть,
Там навесні сади цвітуть.
Там ніч і день чарує всіх,
Дарує радість нам і сміх.
Веселі й добрі там живуть,
Всім щастя та любов дають.
Мова
Мова кожного народу –
Неповторна і жива.
Мова кожного народу –
Рідна, добра й дорога.
І для кожного народу
Найцінніші ті слова,
Що з дитинства рідна ненька
Із любов’ю промовля.
Мов на світі є багато,
Мов на світі тисячі,
Та ніколи не забуду
Мови найріднішої.
Мова в мене наймиліша,
Милозвучна й найніжніша.
Українська моя мово,
Чарівне і добре слово.
Мене звати Литвинчук Дмитрій. Навчаюся у 9 класі Володарськ – Волинської гімназії. У мене багато захоплень, але складання віршів має найбільшу вагу. А розпочав творити ще в дитячому віці. Найбільше я люблю писати про красу природи і відомих людей. Я вважаю, що мої вірші не зовсім досконалі, але намагаюсь у них бути щирим.
Батьківщина
Неозора Батьківщина –
Рідна ненька Україна.
Із лугами та гаями,
Зеленавими лісами.
Пташка голосно співає,
Гарну звістку сповіщає
Про весну, про літо красне
І про тепле сонце ясне.
Соловейко пролітає –
Спів у небі розливає.
А людина заспіває –
Квітка швидко розцвітає.
Ось такий мій рідний край,
Наче дійсно справжній рай.
Спів пташиний, шум Дніпра,
Рідні матері слова.
Полісся
Рідний край, любимий дім,
Сонце й радість дасть усім.
Гарні квіти чарівні
Люди бачать уві сні.
Солов'їний ніжний спів,
Трави тихі у гаїв.
Око радує земля.
Все Полісся – це сім'я.
Де ласкавий промінь грає,
Там сопілочка співає.
Тече річка неглибока,
Неозора та широка.
На Поліссі я живу.
По стежині я іду.
До щасливого життя,
До прекрасного буття.
Рідна мова
Рідна мова – колискова,
Барвінкова і казкова.
Голос матері лунає,
Серце ласку відчуває.
Щебетання солов'їв –
Душу радує цей спів.
А відлуння у гаях,
Світ покаже у піснях.
Любе ненька, рідна мова
Наче, квітка кольорова.
Пелюсточки – мої діти
Розлітаються по світу.
Тож шануймо, люди, мову –
Барвінкову і казкову.
Щоб жила вона довіку
Й процвітала нам на втіху.
Мене звати Процюк Анна. Навчаюсь у 9 класі Володарськ-Волинської гімназії. Захоплення маю різні: люблю співати, танцювати, читати цікаві книжки, а коли маю чудовий настрій, тоді складаю поезії. Як чудово вишукувати красиве милозвучне слово! Яку насолоду отримуєш від римованих рядочків!
Моя ти невмируща мово…
Мов квітка крізь цеглину,
Крізь кров і темну днину,
Крізь кулі і гармати
Хотіла волі мати,
Хотіла жити, існувати,
Боротися і не здаватись.
Хотіла, хоче, хотіти буде,
Бо чуємо її скрізь і всюди.
Це рідна мова калинова,
Моя це ненька барвінкова.
Люблю тебе я до нестями,
Мов деревце ти в’єшся корінцями.
Ти мила серцю колискова,
Моя ти люба рідна мова.
Ти ніби та троянда,
Що бавить пелюстками,
А ті шипи колючі,
То ранять всіх словами.
Моя ти рідна, невмируща.
Чудова, мила, багатюща.
Моя ти українська мово,
Моя ти казка веселкова!
Вклоняюся тобі я низько,
Бо я дочка твоя поліська!
Вогні Полісся
Шум струмків і шепіт ночі,
Спів у далині дівочий,
І гіркий запах полину
Аж до неба зранку лине.
Підкорив птах небеса –
Не природа, а краса.
Наче ангел опустився
І назвав це все – Полісся.
Як чудово восени
Позбирати тут гриби.
Ну, а взимку? Як прекрасно
Подивитись на контрасти.
Влітку тут вода прозора,
А весною – наче море.
Дивишся, а білий цвіт
Розстелився на весь світ.
Хто був у нас на Поліссі,
Бачив квіти ті барвисті,
Відчув запахи полину,
Той щаслива є людина.
Немає коментарів:
Дописати коментар